і ті кілька слів, які вона сказала, свідчать, по-моєму, про те, що вона абсолютно нормальна.
– Я бачив її лише кілька разів, та й то здалека. Інспектор не пускає її з дому, а до нього теж рідко хто ходить. Його не люблять, хоча він дуже давно живе на острові. Особливо дошкуляє він усім своїми інструкціями та розпорядженнями. Завжди возить їх з собою і завжди знаходить причіпки. Він зліший, ніж його Розбій. Про дівчинку завжди каже «дефективна, боюсь, щоб біди кому не наробила».
– Знаєш, її зацікавили мої сандалі, ото мені й спало на думку… коли б у Лузанах купити й подарувати їй такі.
В цей час збори закінчилися, і рибалки розходились. На берег першим прийшов Левко, він побачив Марка та Люду і жартівливо спитав, чому це в них побачення на такому видному місці.
– А ми тут про твою хрещеницю розмовляємо, – відказав Марко.
В Соколиному іноді жартома називали Знайду Левковою хрещеницею, згадуючи, як він турбувався за врятування людей з «Дельфіна». Левко один час починав цікавитися врятованою дівчиною, але вона перший рік не ходила й не розмовляла, а лайливий інспектор кого завгодно міг віднадити від своєї хати.
Люді довелося розповісти вдруге про свою зустріч та розмову із Знайдою. Тепер вона робила це ще з більшим запалом, коли говорила про її одяг та про заборону Ковальчука підпускати будь-кого до хати.
– Теж мільйонер, – презирливо сказав Левко. – Боїться, пограбують. Спеціально з-за моря бандити для цього приїдуть… То, кажеш, вона у лахмітті?
– На ній все ціле, але це просто два зшиті мішки, в яких прорізано діри для голови і для рук.
– Ну й гадина! – пробурмотів Левко.
Люда повторила свою пропозицію – подарувати Знайді сандалі. Марко підтримав її.
– Сандалі? – перепитав моторист. – Обов'язково. І не тільки сандалі, я їй усе привезу. Завтра в Лузанах усі крамниці переверну. Нехай Яків Степанович спробує не дозволити подарунок хрещениці зробити. А там ще перевіримо, чи справді вона така дефективна, як він розказує, чи це він її такою зробив.
Почулася важка хода шкіпера. Він ішов спиною до місяця, і поперед нього сунулась тінь.
– Ей, команда, – весело загукав Стах. – Давай корабель! Швидше пару розводь, рушаємо!
Юнга і моторист розпрощалися з Людою та умовилися наступного разу разом одвідати Знайду.
Дівчина повернулась додому. У великій кімнаті батько сидів за столом, схилившись над широким блокнотом. Гасова лампа освітлювала перед ним хліб, порізану шматочками кефаль і високий глечик з кислим молоком. Він, очевидно, до вечері ще не брався. Весь зосередився над якимись обчисленнями. Між пальцями лівої руки диміла цигарка. Дочка діловито підійшла до нього, вихопила ту цигарку й викинула у відчинене вікно. Батько здригнувся, сердито глянув на неї і сказав спокійним тоном:
– Вибач, але будь обережна. Тут цигарка може наробити пожежі.
Люда підійшла до вікна, глянула, куди впала цигарка, і відповіла:
– Ні, пожежі не буде, але