йому, так само як не згадав ніколи жодним словом про переляк Андрія Камбали.
Наближався час, коли Марко мав їхати у велике приморське місто складати іспити до морехідного технікуму. Йому лишилося плавати на «Колумбі» три-чотири місяці. Ніхто на шхуні про це не говорив, а коли у когось така думка і з'явилась, відгонив її геть. Не хотілось думати, що доведеться шукати нового юнгу.
IV. Торіанітовий пісок
«Колумб» підтягли до пристані, де вже стояли дві бочки з піском, про які згадував своїй команді шкіпер. Біля бочок стояв високий літній чоловік. Тепер команда вже знала, що то був далекий родич Стаха Очерета. Багато років тому він залишив Лебединий острів і довго сюди не повертався. Тепер, як розповів шкіпер своїм товаришам, його родич став професором. Цими днями, коли «Колумб» ходив у плавання вздовж узбережжя і затримався там на цілий тиждень, професор Андрій Гордійович Ананьєв приїхав на острів, де збирався провести літню відпустку. Гуляючи по острову, він зацікавився піщаною горою поблизу Соколиного. Він уважно розглянув цей пісок, потім набрав його дві бочки й поспішав одправити до міста на дослідження. Шкіпер дуже коротко пояснив це своїм товаришам і додав, що професор поїде разом з ними.
Коли шхуна причалила бортом до пристані, на неї вкотили бочки з піском.
В цей час до професора підійшла дівчина. Незважаючи на вечірні сутінки, Марко впізнав свою супутницю під час зливи. Вона прийшла у плащі, на ногах у неї були гумові боти, а в руках – чемодан і сумка.
«Його дочка», – подумав юнга.
Виявилось, що професор з дочкою їдуть шхуною у Лузани. Коли дівчина ступила на шхуну, Марко чомусь зніяковів, сховався за рубку й почав там куховарити. Він мусив поспішати з вечерею. Зважаючи на те, що на шхуні були пасажири, він вирішив додати до макаронів ще юшку з кефалі. Юшка з кефалі була улюбленою стравою рибалок. Маркові хотілось у всьому блиску виявити свої таланти кулінара. Поставивши гріти воду, він заходився чистити рибу. Не встиг почистити й половини, як поруч нього з'явилась постать дівчини.
– О, у вас справжня кухня! – здивовано промовила вона.
– Камбуз! – відповів Марко, не підводячи голови і ретельно шкребучи ножем рибу, так що луска бризками розліталась на всі боки.
– Ви теж вживаєте корабельних термінів? Я думала, що на рибальських човнах їх не знають.
Марко підвів голову й ображено глянув на дівчину:
– Це ви про «Колумб»? Ми – шхуна, а не човен, – гордо заявив він.
Дівчина пізнала хлопця, з яким кілька годин тому йшла під дощем.
– Це ви? – радісно промовила вона. – Ми з вами сьогодні зустрічалися.
Марко почервонів, але в сутінках цього не було видно. Відповів, що це справді – він.
– Так давайте познайомимось, – запропонувала дівчина. – Я звуся Люда.
– А я – Марко Завірюха.
– Я не сказала свого прізвища, але ви, мабуть, його знаєте – Ананьєва.
Люда взялася допомогти Маркові.