крамничках, де може, крім них, продаватися ще рис, сірники, мило і солодка вода. Вони просто не завжди лежать на виду – але ви запитуйте. Не обов’язково шукати аптеку чи західного виду супермаркет, індійські діти теж не проти покакати в екологічно нефрендлі причандал. 27 рупій за два памперси – це трохи менше, ніж півдолара. Жити можна. Хоча, економлячи памперси, ми економимо простір на землі. Гівна на ній, бідній, і так вистарчає. Хай ліпше воно буде натюрель і без пластику…
Ну от – збиралася на букву «Г» про гігієну написати, а вийшло стандартно, про гівно. Хоча правильне поводження з ним і є одним із засадничих принципів гігієни. «Гигиена – враг туриста!» – любила повторювати одна моя університетська знайома, коли ми в ту сиву давнину ходили в Карпати в похід. Це неабияк допомагало в умовах холодної мокрої ночі, коли так ліньки було вилізати з теплого намету, аби почистити зуби чи вимити правильним милом і намазати кремом лице. Так ми й спали покотом – наївшись часнику, з замурзаними, але щасливими пиками.
Я дуже багато знаю дівочок, що нізащо в світі не пішли б у ті кляті гори тільки тому, що там немає гарячого душу. І що замість нього найтепліша альтернатива – гігієнічні серветки. Ну або ще можна заморочити свого бойфренда, аби нагрів на вогнищі води і в світлі вогнища тебе поливав. Як мінімум, це красиво, хоча і холодно. А от дядько мій, старший татовий брат, і досі щороку з університетською компанією ходить в гори на свій день народження в травні. І роблять вони там традиційну вже «сауну» – натягують принесений з собою пластик над розігрітим на вогні камінням, котре поливають крижаною водою… Щось таке подібне я пробувала в Бутані – там, щоправда, це розпечене каміння в спеціальну ванну складають. І купаєшся в легкому одязі, аби не змушувати місцевих дядьків червоніти.
Оце от дитяче безвідповідальне «гігієна враг туріста», ймовірно, варто повторювати замість мантри тому типу брудонестійких дівчаток. Гігієністо-невротичок, як я їх називаю. Раптом попустить? Хоча навряд чи вони колись наважаться на Індію. От і добре – для таких є акуратно вилизана Туреччина (туристична її частина, бо країна ця має неймовірний запас скарбів для тих, хто шукає справжніх пригод), а танки штибу мене бруду не бояться. Саме так, не бояться. Наш спокій і позитивні емоції – це, знаєте, запорука будь-якого здоров’я. Бо бруд можна відмити водою і милом, а от стрес буває зняти не так і просто.
Я явно не належу до тих жінок, що з ранку до ночі займаються вилизуванням і стерилізацією хати. Звісно ж, у селі в давнину б мене заміж ніхто не взяв із моєю філософією ситуативного прибирання. Засралися – прибрали, думаю я, але ж не буду я кидати все на світі, аби просто підтримувати в домі чистоту. Тим паче, з двома дітьми і собакою це заняття геть невдячне, бо срач вертається на круги свої буквально за кілька годин. Та й не професіонал я у тій справі – мені легше статтю написати і з тих грошей прибиральниці заплатити. Вона свою роботу знає, я свою.
Коротше, ви зрозуміли: Кора і Кая – не оранжерейні квіточки. Стерильність їм не загрожує. Я