до Брюсселя.
– Ти проведеш День святого Валентина з матір’ю? – у голосі Радислава прозвучало недоречне презирство; він не хотів, але слова самі злетіли з уст.
Другий пілот глипнув на командира екіпажу і ствердно мотнув головою: мовляв, а що тут такого?
Радислав не знав усіх подробиць життєвої історії свого напарника, зате йому було достеменно відомо, що Метью виростав без таткового ременя і навіть після досягнення повноліття продовжував жити з матір’ю, що, безперечно, не могло не позначитись на характері хлопця. Попервах українець припускав, що молодий Ріґґсон – педик, і лише згодом усвідомив, що хлопець страшенно закомплексований. Через це ще під час навчання в Україні Ротко не раз грубувато глумився з підшефного стажера.
Те ж саме сталося цього разу. Зненацька Радиславу закортіло покепкували з другого пілота. Примружившись, чоловік почав:
– Ти бачив, як Вероніка дивиться на тебе?
На щоках бельгійця розпливлись рожеві плями, ластовиння проступило чіткіше.
– Ні, – коротко, не повертаючи голови, рубанув він. Було видно, що лише згадка про сексапільну стюардесу вивела хлопця з рівноваги.
– То зауваж це, – бездушно глузував Радислав. – Так і пожирає тебе поглядом, так і пожирає!
– Ми бачились усього три рази, і… їй же тридцять один рік! – кахикнувши, випалив Метью.
– То й що? Ти десь читав, що після тридцяти років жінки скисають чи, може, стають отруйними?
Другий пілот почервонів іще більше:
– Я не це мав на увазі.
– На твоєму місці під час наступного рейсу я б гарненько пожмакав цю мадемуазель у проході за кабіною, – насправді Ротко був зразковим сім’янином, просто у його трактуванні змісту поняття «зразковий сім’янин» не було передбачено заборони на обговорення салонних стюардес – хвороби, на яку слабують чимало пілотів, – подивився б, що там у неї під…
Метью не дав йому договорити:
– Капітане, ви – хтивий койот!
Українець поперхнувся. Хтивий койот!! Якби хтось з екіпажу почув викрик другого пілота, завтра вся компанія величала б Ротка новим прізвиськом. Радислав спробував надати обличчю суворого вигляду, але посмішка сама лізла на обличчя. І все ж таки цей бельгієць не такий довбень, яким здається на перший погляд! Ріґґсон вчасно вхопив, що з нього глузують, і жартома – й у той же час жорстко – пальнув у відповідь.
– Офіцере, що ви собі дозволяєте?! – стримуючи усміх, підвищив голос українець.
Кутики губ Метью Ріґґсона ледь піднялись, і Радислав не зміг повірити власним очам: бельгієць посміхається! Він менше здивувався б, якби побачив усмішку на лиці мертвяка під час похорону.
– Оскільки ми закінчили передстартовий checklist… – другий пілот демонстративно торкнувся дротяного мікрофона, що тягнувся від навушника до лівого кутика губи. – Ви не проти, капітане, якщо я перейду до виконання своїх безпосередніх обов’язків?
– Валяй! – усе ще підсміюючись,