дорогий читачу, – це я.
– Так, розповім, сідайте зручніше, це довга історія. Час пізній. Сьогодні я тільки почну. Мама і Машуня мені допоможуть. Скажу відразу, це не для сторонніх вух.
Коли всі слухачі зайняли свої місця, я урочисто почав розповідь:
– Все це сталося вісімнадцять років тому. Вам було по три роки, а Маші – дванадцять. Був травень, як зараз, закінчення навчального року. Ви ж знаєте, що ми з мамою працювали в школі? – мій голос затремтів, блиснула ледь помітна сльоза.
– Не хвилюйся, любий, далі трохи я розповім, – прийшла на допомогу дружина, – ви, синочка, ходили тоді в дитячий садок, Машуня закінчувала п'ятий клас. Пам'ятаєш, Маша? Ти добре вчилася!
– Так, мамочко! Я пам'ятаю, як у четвертому класі ми вибирали, яку іноземну мову я буду вивчати. Ми молилися цілий тиждень! Дух Святий сказав : німецька. Всі в класі були так здивовані! Я одна з класу вибрала німецьку, а всі інші – англійську. Ах, як мені знадобилась саме німецька мова тут, у Швейцарії! Який чудовий наш Бог!
– Так! Що ж, продовжу розповідь, – повернувся в розмову я, – на Уралі, де ми тоді жили, ви знаєте, влітку довго не темніє. Пам'ятаєш, Петрику, ми з тобою їздили до Росії в червні?
– Пам'ятаю, татку. А ці подробиці дійсно так важливі? – кілька роздратовано запитав Петро.
– Звичайно, я хочу, щоб ви уявили собі все, що сталося тоді, так чітко, як ніби це відбувається прямо зараз!
5 глава
Щасливий на порозі смерті
І почув я голос із неба, що до мене казав:
Напиши: Блаженні ті мертві, хто з цього часу вмирає в Господі!
Так, каже Дух, вони від праць своїх заспокояться, бо їхні діла йдуть за ними слідом.
– Семене Петровичу! Ви знову йдете з роботи останнім! – нічний сторож школи Ганна Іванівна співчутливо проводила мене поглядом до дверей.
– До побачення, гарного Вам чергування, – попрощався я і поспішив на свіже повітря: від голоду і втоми мені було недобре.
Згадавши, що мені потрібно купити деякі продукти, я вийшов з хвіртки паркану, який огороджував школу, і попрямував до найближчого магазину. Окуляри я зняв, щоби відпочили очі, і тому не зовсім чітко розрізняв навколишні предмети. Однак слух спрацював добре: раптом я почув характерні для бійки звуки: вигуки, лайка, хрускіт гілок під тілами що впали. Придивився, точно: недалеко від мене зав'язалася бійка. Один літній чоловік відбивався, правда, успішно, від великої компанії хуліганів, що обступили його з усіх сторін. Молоді хлопці, яких чоловік спритно кидав на землю, швидко схоплювалися і кидалися на старого з більшою люттю. Я побіг до хуліганів. Навіщо? Чим я, короткозорий, міг допомогти? По дорозі кинув свій портфель і схопив якийсь металевий прут. Звідки він там узявся? Підбігши до літнього чоловіка, я встав до його спини своєю спиною й нестямно закричав: «Хто зробить мені зло, того знівечить мій Бог – Ісус Христос!» Хулігани застигли на декілька секунд в подиві, але, потім, знову рушили з усіх боків на вирішальний штурм. «Навіщо я схопив прут? Я не буду