Чеславом.
– А ти не сунь свій веснянкуватий ніс у горщик із чужим молоком, ціліший буде, та й молоко не скисне, – попередив він Борислава.
А пущена Кудряшем стріла знову пролетіла повз, і хлопець пом’янув багатьох дрібних лісових духів.
– Це ж хто такий влучний?
Від лісу, куди тільки-но полетіла очманіла стріла Кудряша, з козубом у руках з’явилася Зоряна. За нею біг чудний Вишата, розмахуючи тією-таки загубленою стрілою.
– Ну от, тільки пом’янув лісову нечисть, а вони вже тут, – їдко підмітив Кудряш, незадоволений появою нових свідків його сорому.
– Чую голос, дай, думаю, гляну: хто на стрільбищі вправляється… Світлого дня тобі, Чеславе. Рідко видно тебе щось… – стрельнула очима в бік хлопця Зоряна.
Чеслав, ледь глянувши в бік дівчини, мовчки кивнув, нібито зосередившись на цілі.
– Ішла б ти, Зоряно, ішла… та не заважала б хлопцям справою важливою займатися, а то тільки збиваєш, під руку словами порожніми кидаючись, – із перебільшеною діловитістю заявив Кудряш.
– Та що ж отут важливого? – намагаючись приховати посмішку, поцікавилася Зоряна. – Прицілюйся та стріляй!
– Вам, дівкам, усе забавою легкою здається, а тут велике вміння та вправність знаєш які потрібні?! Знаєш?! Не жіноча! – Кудряш постарався сказати це якомога суворіше й серйозніше, але від того вийшло ще кумедніше.
– Ой чи?! – зі сміхом перепитала Зоряна.
– А то?! – невдоволенню Кудряша не було меж.
Стріляти йому зовсім перехотілося.
– Не жіноча!.. Не жіноча!.. – Вишата став ганятися за легкокрилою бабкою та викрикувати на різні голоси. – Не жіноча!
– Чеславчику, дай-но свій лук! – задирливо попросила Зоряна, ступнувши до хлопця.
– Ще чого! Не жіночого то розуму справа! – пробурчав невдоволено Чеслав і не дав лук.
Чимало жінок їхнього племені, чиє життя завжди проходить у суворому оточенні лісу, вимушені боротися за своє існування і зі звіром диким, і з людом недобрим, запросто могли впоратися зі зброєю. А були серед них і такі, для кого й лук не був дивом. Але Чеслав не любив, коли торкалися його зброї. А тим більше жінка! У глибині душі він остерігався пристріту чи порчі на своє мисливське спорядження, побоюючись, що воно перестане служити йому справно й втратить влучність. А пристріт – річ не проста! Та й не один він так думав із чоловіків їхнього племені.
Зоряна невдоволено насупила свої соболині брови.
– А ти, Бориславе?.. Теж не даси? – підступилася дівчина до юнака.
Хлопець засумнівався було, але йому важко було відмовити Зоряні.
– Тобі, Зоряно, що хочеш… – передав дівчині свій лук Борислав.
Дівка обвела хлопців лукавим поглядом, приклала стрілу до тятиви, із зусиллям натягнула, прицілилася й відпустила… Стріла точно влучила в палицю, а дівчина з викликом глянула на Кудряша. А той, вражений, невдоволено фиркнув, крекнув і, різко скинувши лук, вистрілив… І несподівано для самого себе теж влучив. Поспіль