і дратує. За набридливою комахою ганяєшся, втративши терпець. Справді, мало не з сокирою. От тільки даремно все: у боротьбі з комаром більше допомагають увага, терплячість і зосередженість. Без них ніколи не позбудешся настирливого, впертого дзижчання.
– Послухайте, я справді погано пам’ятаю, що було вчора. Так, проводжав… Так, щось між нами сталося… От тільки не пам’ятаю як, але все було без насильства. А потім я їхав у машині. Наче дівчина казала щось про те, щоб я йшов геть… Авжеж, точно казала!
Слідчий не переривав, байдуже дивився на мене сірими втомленими очима, і погляд його свідчив про те, що для себе він давно все вирішив. Дав справі кінець, а ти, хлопче, балакай-балакай.
– Якщо ви точно встановили годину смерті, то знайдіть водія, який мене підвозив! Він скаже, коли я в машину сів. Він мусив запам’ятати час! Коли вночі п’яна людина мало під машину не кидається, хоч-не-хоч на годинника дивишся! Машинально! Звірте час, порахуйте хвилини! Чого ви сидите й мовчите?
– Важко з вами. – Слідчий Величко склав фотографії місця злочину в конверт. – Отже, одинадцятого і двадцятого вас у місті не було?
– До чого тут це?
– Перевіримо. – Здавалося, він не звернув уваги на моє запитання. – Все перевіримо. Тільки питання поки що я ставлю. І ще ставитиму. – Його товстий короткий палець натиснув на кнопку, викликаючи конвой. – А ви подумайте. Не іграшки це все. Одинадцятого серпня у студмістечку вбили дівчину. Студентку. Двадцятого – ще одну. Вчора, двадцять п’ятого, – третю. Усіх трьох задушили. Води налити?
3
На правах серійного маніяка-вбивці я зайняв окрему камеру.
«Подумайте», – сказав слідчий.
Що ж, обставини спонукають до роздумів. От тільки думки в голову не лізуть. Але добре подумати мені таки треба.
Це все було б сюжетом для комедії, коли б не смерть дівчини Наталки, яка вчора вночі любилася зі мною, п’яним і дурним, віддаючись так шалено, ніби робила це востаннє. Хоч так воно, зрештою, і вийшло. Чорт! Пити треба менше, от що! Зняти б за цим сюжетом науково-популярний фільм і братам-п’яницям показувати! Ось, мовляв, чим це все може, бляха, скінчитися! Звинувачення в убивстві, і не в одному! Ну, за перші два я спокійний: те, що мене не було в місті, легко перевірити…Одначе тепер я розумію слідчого. Як кортить йому заарештувати клятого маніяка і позбутися цієї морочливої справи! Він ладен на все. Я це помітив. І коли дуже захоче, то повісить на мене всі три трупи. Той, хто не знає нашої слідчої системи зсередини, не повірить і почне товкти про презумпцію невинності. Але ж не треба нам дурити голову юридичними термінами… Захочуть – посадять. От вам і вся презумпція.
Гаразд, спостерігати, вдавати з себе досвідчених, битих і робити висновки ми вміємо. Що далі? Ситуація не просто дурна – вона страшна. А вихід?
Мені раптом стало моторошно на саму думку, що я таки насправді її задушив, сам того не хотівши. Стис горлянку, щоб не кричала, і… От тільки не кричала вона й не пручалася. Я все ж таки притомний був і пам’ятаю. Не все, але це пам’ятаю. Часто дихала, стримувалася, але крику