листа‚ то задумалася‚ не знаючи як має чинити далі.
– Альберт прислав мені подарунки‚ – сказала своїй подрузі‚ – пише, щоб я цією ж каретою приїхала до нього. Що маю робити?
– Без сумніву треба їхати.
– А чи не страчу його поваги через такий сміливий вчинок?
– Він не думав про це‚ посилаючи за тобою карету.
– Але як він змінився! Раніше‚ коли мене провідував‚ голос його тремтів‚ а зараз такий зарозумілий!
Мальвіна хутенько зібралася‚ вдягнула подаровані коштовності і сіла в карету. Альберт зустрів її в передпокої і запровадив до салону‚ де усе вражало багатством. Мальвіна була здивована тим‚ наскільки він змінився‚ став упевненим і дотепним.
– Чи згадувала ти мене коли-небудь‚ Мальвіно‚ звідтоді‚ як ми востаннє бачилися з собою?
– Як не згадати, коли про щастя Альберта тільки й розмов у місті.
– І що ж там казали?
– Різне‚ але нічого певного.
– Нехай плещуть. Я свої скарби здобув‚ нікого не кривдячи.
Поки вони розмовляли‚ пригадуючи все, що було між ними‚ дзиґар на стіні заграв мелодію і вибило північ.
– Хочеш, Мальвіно, – сказав Альберт, – побачити мій домашній театр?
– Хто ж тут буде грати в театрі‚ якщо нас тільки двоє?
– Маю акторів, замкнених у шкатулці.
– Надіюсь‚ я не побачу нічого страшного? Зараз північ.
– Ну‚ ти ж не думаєш‚ що я можу бути настільки жорстоким? Не бійся‚ побачиш тільки дива‚ які для тебе незбагненні.
Сказавши це, взяв кремінь і викресав вогонь. Дивні чуда побачила Мальвіна: іскри‚ що падали на підлогу, формувалися у вогники‚ а з вогників народжувалися діти. На їхніх головах палали кучері, очі‚ мов іскри‚ червоним мигали світлом і барвисті метелики тріпотіли крильцями у них на раменах. Одні літали під стелею‚ формуючи розмаїті фігури, інші по столах, канапах, по підлозі, наслідуючи звірят, птахів і комах.
– Ах! Досить, досить вже того! – закричала Мальвіна‚ не в змозі далі дивитися на ці сцени.
– Тут нема нічого страшного! Це тільки купідони, які супроводжують прекрасну Венеру.
– Але ж у них на головах жахливе полум’я! Я боюсь!
Альберт змахнув рукою і все зникло. За розмовою їх застав світанок.
Мальвіна, повернувшись додому, не могла заспокоїтися і все розповіла подрузі. Звичайно‚ під секретом. Обоє дійшли висновку‚ що в образах дітей мусили бути злі духи‚ а сам Альберт – чорнокнижник, і завдяки чарам набув своє багатство.
Цей секрет, переходячи від приятельки до приятельки, незабаром став відомим усьому місту. Старші напучували молодих і недосвідчених, аби уникали товариства Альберта.
Минув рік‚ другий‚ Альберт смітив грошима‚ забави стрясали місто. Мальвіна не мала сумніву щодо його зв’язків зі злим духом, однак виконувала усі його забаганки.
Незабаром чутки про те‚ що Альберт страшний чорнокнижник‚ а його дім славиться розгульними забавами‚ розлетілися по всьому місту.
Минуло