все, що від неї вимагають ті, хто себе називає елітою: жувати; купувати; працювати; й голосувати – те й так, що й як це потрібно «еліті».
Сьогодні ми як людство досягли досі небачених «успіхів» у перетворенні потенційно розумного в актуально нерозумне, застосовуючи для цього практично необмежено потужний ресурс засобів масової інформації як інструменту тотальної дебілізації споживача медійного продукту.
Якщо, згідно відомому прислів’ю, «полковник Семюель Кольт зробив людей рівними» – на рівні поясу, на якому носили кобуру з револьвером, то генералісимус на ім’я ЗМІ опустив рівень людської рівності значно нижче рівня людської гідності («сексуальний маніяк згвалтував й розітнув п’ятирічну дівчинку , курс американського долара по відношенню до євро знизився на пів-відсотка , п’ятдесятирічна телезірка Ellen DeGeneres оголосила про свій намір вступити в законний шлюб з тридцятирічною кіноактрисою Portia de Rossi», – з анонсу новин під час prime – time від 19-го травня 2008-го року).
Інструментом такого «опускання» може служити широкий спектр засобів: від коми як знаку рівності (див. наведений приклад), й – до порядку викладення фактів (наприклад, щодо наслідків трагедії в Нью-Орлеані: спочатку – збитки, обраховані в мільярдах американських доларів, а лише потім – людські втрати – в сотнях загиблих людей).
Кому й навіщо таке «опускання» потрібно – відповідь на це питання дав ще дві з половиною тисячі років тому Лао-цзи: «Трудно керувати народом, який багато знає й багато розуміє» [29; с. 320]. Відповідно, тим народом, який – навпаки – легко. Зробити з цього цілком визначений висновок – ще легше.
Іншим способом «опускання» Людини Розумної до рівня «одномірної людини» (за назвою однойменного твору Герберта Маркузе – «The One-Dimensional Man. Studies in Ideology of Advanced Industrial Society») є підіймання її до «зіяючих висот» [37; с. 1 – 314] «ідейності». Точно, як в романі американської письменниці Бел Кауфман «Вгору по східцях, що ведуть униз» («Up the Down Staircase»), тільки – навпаки: вниз по східцях, що ведуть угору.
«Ave Caesar! Morituri te salutant!» – «Хай живе Цезар (імператор, лідер, «вождь народів», «дуче», «фюрер»)! Ті, хто йдуть на смерть, вітають тебе!». І – йшли. І – йдуть. Ім’я їм – легіон (армія, народ – «народ і армія – єдині», нація).
Цим способом одурманення Людини Розумної експлуатується вже не примітивний потяг («Жерти й ржати!»), а благородні почуття: честь; гідність; відданість ідеалам, й – високі достоїнства: мужність; стійкість; героїзм; здатність до жертовності, й, навіть – до самопожертви заради Ідеалу. Як сказано в «Mein Kampf», «відданість, вірність, готовність до самопожертви, вміння мовчати – ось ті доброчинності, які потрібні великому народові» [25; с. 151].
Достатньо Цезарю (імператорові, «лідеру», «вождю народів», «дуче», «фюреру») переконати людей в тому що саме він, Цезар (див. вище) і є той самий, втілений в його особі, людський Ідеал, щоб трансформувати розум Людини Розумної в її сліпу віру в необхідність йти за вказівками, того, хто уособлює