ком!..
До речі, починалося все з перегляду старого доброго кінофільму, в якому європейський секс-символ 60-х років минулого століття хоробро стрибнув з височезного даху…
От тільки, на відміну від журналіста, залишився живим…
Розділ 1
Захід для дебілів
Яєчня під кришкою сковорідки шкварчала і плювалася надто вже оглушливо. Час виключати… Він смикнув мишкою, натиснув на «паузу», ледь на моніторі спливла панелька керування, і пішов до кухонної плити.
Вічний клопіт холостяка – одноманітне харчування. З іншого боку, той-таки Шерлок Холмс обожнював приготовлені місіс Хадсон бісквіти й омлет з беконом… та ще й курку, приправлену кері, здається? Хоча знаменитий детектив був саме запеклим холостяком, а місіс Хадсон – лише господаркою квартири на Бейкер-стріт, але ж ніяк не його дружиною! До того ж, судячи з оповідання «Морський договір», шотландки ніколи не урізноманітнювали меню. Авжеж!
Олег вимкнув вогонь під сковорідкою, зняв кришку й не без гордості оглянув результати свого кухарського мистецтва: дрібно настругані палички сала плюс порізана навскіс сосиска, залита трьома яйцями, прикритими кружальцями помідорів, посипаних чорним перцем і часниковим порошком, з еклектично накиданими поверх усього кущиками кропу і шматочками сиру, що розплавився й акуратно розтікся на всі боки. Цілком задовольнившись побаченим, вивантажив спечену масу на велику тарелю, рясно полив майонезом і кетчупом, переніс на кухонний столик.
Якщо подумати, вийшла гримуча суміш «прощавай, печінко». Але до чого смачно! До того ж красиво: мабуть, не тільки його мамі або колишній дружині, але й самому Араму Мнацаканову[1] до такого шедевра довіку не додуматися.
Олег гепнувся на табуретку, рухом мишки розбудив заснулий комп’ютер, натиснув «play» і заходився наминати «яєчню холостяка», попутно стежачи за сюжетом. На екрані монітора саме почався один із найулюбленіших епізодів фільму. На площі перед церквою полковник Уерта (у виконанні Стенлі Бейкера) в оточенні солдатів відбивався від повсталого народу, Зорро (у виконанні Алена Делона) спритно стрибнув з даху в напрямку флагштока, вчепившись у синю корогву, з’їхав на землю й мовив тоном грізного судді:
– «Ви були близькі до того, щоб вийти сухим із води, полковнику, але ви перестаралися в насильстві й перебрали в жорстокості. Так що приготуйтеся до розплати».
Ясна річ, народ миттєво розступився, звільняючи місце для двобою на шпагах… на рапірах… або на чому вони там збиралися битися? Тепер у кадрі – мертвий священик, брат Франциско. І нова репліка Зорро:
– «Убивство цього ченця звільняє мене від давньої присяги іншій людині. Святій людині! І його кров теж на вас, полковнику! Легко вбивати святих. Чи вийде це у вас із грішником? Спробуйте».
Вжик-вжик-вжик клинком у повітрі.
– «Готові? Захищайтеся…»
Тут, зрозуміло, відповідна репліка Уерти:
– «Цю маску я з тебе зірву, хоч би мені довелося гнати тебе до самого пекла. Почнемо!..»
І тверда обіцянка Зорро:
– «Ви не проллєте більше нічиєї крові».
Тривала й видовищна бійка на шпагах… або на рапірах?! А-а-а, яка, по суті, різниця! Головне, фехтують красиво, цього в них не віднімеш. А коли клинок вибитий з міцних рук, у хід ідуть алебарда (або як там називаються ці музейного вигляду піки на кінцях із лезом, що рубає), сокира, ба навіть смолоскип. Видовищно, чорт забирай! До того ж за час двобою можна спокійно доїсти чудову яєчню, відставити порожню тарелю, взяти горнятко підостиглої чорної кави й нарешті закурити сигарету. Бо як вирішили одного разу Масяня з Хрюнделем:[2] «Каву, між іншим, пити шкідливо, а без цигарки ще й огидно».
Тим часом, на екрані Зорро, який зірвався з-під купола церкви, вдалося на льоту вхопитися за мотузку від довгої штори, проте Уерта хоробро перерубав її, і шляхетний захисник незаможників вилетів у кругле слухове вікно, розсадивши ногами кольоровий вітраж. Оскільки до землі звідти зависоко, полковник негайно восторжествував:
– «Кінець йому, кінець! Розбився, немає його!!! Він ме-е-ертвий!!!»
– «Хто мертвий?»
Це вже запитує блазень гороховий, сержант Гарсія (втілений на екрані блискучим коміком Мусташем). Послати б його подалі за оте тупе запитання, але, перемігши ворога, Уерта відповів доволі прихильно:
– «Зорро мертвий!!! Наре-е-ешті!!! Зорро мертвий!!!»
Тут так і хочеться скрикнути: зарано радієш, кретине – позитивні герої швидко не вмирають. Адже інакше не вийде хеппі-енду… І точно, Зорро знов входить до храму зі словами:
– «Не зовсім, полковнику. Ось він, Зорро! Гру ще не скінчено».
Двобій спалахує з новою силою, гігантський дог Патрач лякає Гарсію, той із зойком «Вибач, вибач, вибач!..» перекидається через край колодязя. Отут саме час перенести використаний посуд у мийку, докурити й забичкувати сигарету. Тепер поєдинщики на даху. Слово за Уертою:
– «Ця хвилина для одного з нас є останньою».
Зорро