чоловік.
– Не відчуваю ні в чому приємності‚ неспокій затьмарив мої думки.
– Може‚ Мальвіна тебе зрадила?
– Мальвіна любила і любить багатство, її кохання мені непотрібне.
– Але ж дух виконує усі твої накази.
– Ніщо вже мене не втішає: ні гроші‚ ні коханки. Я всім погорджую‚ до всього збайдужів і став зимним‚ як брила льоду.
– Що ж‚ тоді послухай моєї останньої ради: збери всіх своїх приятелів і перш ніж північ виб’є на вежі, піди на цвинтар. На могилах побачиш спалахи зимних вогнів. Запроси їх до себе на забаву.
По цих словах чоловік зник.
Повернувшись додому, Альберт негайно взявся виконувати те, що йому порадив у лісі той дивний червоний чоловік. Маючи кількох гостей у себе, залишив їх вдома, а сам поквапився на цвинтар. Ніч була тиха і темна, хрести на могилах ледве виднілися‚ зате блимали вогники‚ що скидалися на спалахи гаснучих свічок.
– Земні духи! – вигукнув Альберт. – Запрошую вас до себе, прошу вашої допомоги! Хочу бути схожим на вас і стати байдужим до світу.
Щойно це промовив‚ як з’явилися перед ним велетенські білі жахливі постаті, вони вклонилися‚ даючи знати, що готові виконати його бажання.
Вдома в Альберта панували галас і пиятика. Господар повернувся блідий і стривожений. Гості обступили його‚ пропонуючи випити з ними. Але Альберт відмовився‚ пояснивши‚ що чекає на запрошених гостей.
– Що то за гості? – здивувалися ті.
– Побачите.
Ось і північ вибило на вежі. Озвався і дзиґар в кутку бальової зали‚ щойно тільки він змовк‚ як раптово загасли свічки‚ одна тільки жарівка блідо світила, мовби імлою густою вкрита. У ту ж мить з’явилися жахливі почвари у білому‚ їхні очі палали вогнем, пашіли полум’ям і їхні обличчя. Почорнілі кості рук спиралися на меблі.
Враз увесь алкоголь у присутніх вивітрився, і вони з криком кинулися навтьоки‚ інші без тями упали на підлогу. Альберт‚ німий і блідий‚ дивився на ті страховиська‚ дрижаки пробігли по його тілі, відчув‚ що холод сковує усі його члени.
Монстри зникли так само швидко‚ як і з’явились‚ але Альберт відтоді уже ніколи не відчув тепла у свому тілі. Навіть улітку діймав його холод‚ а пальці рук і ніг коцюрбли‚ як у найлютіший мороз. Ночами ввижалися йому страхіття і вчувалися якісь дивні голоси, що кликали його: Альберт! Альберт! Лунали ці голоси і серед дня‚ але коли він запитував своїх друзів‚ чи чують і вони щось подібне‚ ті з подивом заперечували.
Кара Божа нарешті дістала чорнокнижника. Жодної хвилі спокою він уже не мав. Друзі його покинули‚ сторонячись його дивацтв‚ настала пора самоти‚ зникли назавше балі і галасливі забави. Зате велетенська зграя круків з пронизливими криками кружляла над його дахом‚ зазирала у вікна‚ билася крильми у шиби.
Одного дня знайшли його труп у кріслі з покрученими руками і ногами.
ОрестСомів
Народився 1793 р. в містечку Вовчанську Харківської губернії. Друкувався