і замовкла. Будь-що казати було безглуздо. Вона як фахівець це знала.
– Вас послав слідчий? – у ззовні грізного Лева тремтів голос.
– Ні, – відповіла лікарка.
Безрукий встав, згріб книжки на одну купу, на ходу кинув:
– Я вам не вірю! – І, заглиблений у себе, втікав від світу. За ним бігла хвиляста жінка-красуня, щось говорила, ловила його за рукав, за поли піджака, але він не чув. Він нікого й нічого не хотів слухати!
За безруким божевільним і хвилястою красунею спостерігав увесь читальний зал і… слідчий, який гидко усміхався в свій рідкий триденний вус…
10
Лев мчав додому і молився, щоб там на нього чекав лист від ката. Весь світ був проти нього, знущався, кепкував, показував на килимок біля дверей. Мовляв, твоє місце служити, то служи – покірно і без права голосу та самостійного вчинку. Служи й дякуй за сходжений килимок і кістку…
Не міг Безрукий підкорятися. Не мав права. Бо він – Лев! І цим все сказано. Адже лев, що підкоряється, – найбезталанніша істота в світі, і навіщо тоді та сила дика, коли ти раб?… Коли тремтячий заєць під кущем – щасливець, з адреналіном, що розпирає дух, і гордощами за себе, бо втік… Сила має вагу, коли все гаразд усередині. А всередині у Лева було кубло жахів, яке страхалося само себе, тому кожне видряпування з такої халепи потрапляло у глухий кут. Переживаючи внутрішнє пекло, Лев, може, вперше у житті збагнув, що перестав комплексувати зі свого каліцтва. Скалічена рука, що ціле життя тримала його на прив’язі комплексів і не впускала в світ досягнень, зараз здавалася йому такою дурницею, що не вартує ламаного гроша, бо він знав по собі, що то за пекло, коли болить душа. Коли не може зріднитися з серцем, головою та усім тілом зрештою. Адже душа – це сила!!!
Кат нині як ніколи спокушав можливістю діяти! Рух – ось що може врятувати Лева, вивести його з будь-яких лабіринтів, витягти з будь-якої прірви бездонної, бо рух – це крила, що навчені літати, навіть повзком.
Навіть якщо світ устромив палицю в колесо його одноколісного клоунського велосипеда, навіть попри те, що він упав боляче, занурився з головою у багнюку, він не стане журитися, він піде пішки, до кінця! Він заприязниться з привидом безрукого ката і буде слідувати його вказівкам без роздумів, без підключення мозку – з його аналізами та висновками він віритиме на всі тисячу! Бо коли сам не може, люди не дають, а привид хоче – хай буде так!
Господи, дай листа! – молив Лев.
І лист був. Недбало запханий у поштову скриньку, що його можна було й без ключа забрати…
«Листоноші треба дати начінку», – подумав щасливий Лев.
Під пильне око висунутої з дверей голови сусідки Лев увірвався в коридор. Він поспішно ногою захлопнув за собою двері, щоб не встигла в них впурхнути пані Стефа.
– Недоумок! – поставила короткий діагноз засмучена сусідка, бо дві години пильнування біля дверей пішли коту під хвіст. А такий був багатообіцяючий вечір, стільки було що розказати. За чаєм з бергамотом, довго, смакуючи кожним словом. Чи думала