і розтривожив усе місто. Напередодні страти тюремний капелан захворів. Бракувало священика, який би розрадив засудженого в його останні хвилини. Звернулися до кюре. Той відмовився, сказавши приблизно таке: «Це мене не стосується. Я не бажаю панькатися з тим паяцом. Я зараз хворий, і, зрештою, мені там не місце».
Про цю розмову розповіли єпископові. Він сказав: «Пан кюре має слушність. Те місце належить не йому, а мені».
Він тут-таки пішов до в’язниці, спустився в камеру до паяца, покликав його на ім’я, взяв за руку і заговорив до нього. Він пробув біля засудженого цілий день і всю ніч, забувши про їжу й сон, молячи Бога за душу приреченого і просячи приреченого помолитися за свою. Він розкрив перед ним найвищі й водночас найпростіші істини. Він був для нього батьком, братом, другом; він благословив його, розрадив і втішив. Той чоловік чекав смерті, охоплений розпачем. Смерть уявлялася йому чорною безоднею. Єпископ допоміг приреченому побачити там проблиски небесного сяйва.
Наступного дня на очах у всього натовпу єпископ у своїй ліловій мантії з хрестом на шиї сів на воза, яким нещасного повезли на страту. Разом із ним він піднявся на ешафот. Засуджений, такий пригнічений ще вчора, сьогодні просто сяяв. Душа його заспокоїлась, і він чекав зустрічі з Богом. Єпископ обняв бідолаху, і в ту мить, коли ніж гільйотини от-от мав упасти, сказав: «Убієнного людиною воскрешає Бог. Зацькований братами знаходить Отця. Молися і з вірою входь у життя вічне. Господь чекає на тебе». Коли єпископ зійшов з ешафоту, в його погляді було щось таке, аж люди розступилися перед ним. Повернувшись до вбогої оселі, яку він з усмішкою називав «своїм палацом», священнослужитель сказав сестрі:
– Я щойно відправив високу месу.
2. Єпископ перед незвичним світлом
Наше уявлення про діньського єпископа було б неповним, якби ми не розповіли про ще один випадок із його життя.
Неподалік від Діня, в його околицях, жив самотою один чоловік. То був колишній член Конвенту.[3] Звали його Г.
У крихітному світі містечка Дінь про члена Конвенту Г. говорили з жахом. Член Конвенту – ви собі уявляєте? Це існувало ще за тих часів, коли люди казали одне одному «ти» і «громадянине». Той чоловік здавався майже страховиськом. Правда, він не проголосував за страту короля, але ж був серед тих людей. Мало не царевбивця. Чому його не засудили, коли повернулися законні володарі? Нехай йому не зітнули голову, виявили милосердя, але довічного заслання він заслужив. І для інших була б наука… До того ж він і безбожник, як усі вони… Пересуди гусей про яструба.
А чи справді Г. був яструбом? Мабуть, що так – адже він жив у суворому усамітненні. Оскільки він не проголосував за страту короля, йому дозволили залишитись у Франції.
Він мешкав за сорок п’ять хвилин ходу від міста, осторонь від сіл, доріг, у дикому закутні безлюдної улоговини. Там, казали, він мав клапоть землі, там стояла його хатина, його барліг. Нікого поблизу: ні сусідів, ні навіть перехожих. Відколи він оселився в тій