двадцять два постріли.
Лінійний корабель – це яскравий приклад того, як людський геній змагається з могутністю природи.
Лінійний корабель виготовлено водночас із найважчих і найлегших матеріалів, бо йому доводиться долати опір зразу трьох середовищ – твердого, рідкого й повітряного. Він має одинадцять сталевих кігтів, якими чіпляється за граніт на морському дні, і безліч крил, якими ловить вітер. Дихає він крізь жерла ста двадцяти гармат і гордо відповідає грому й блискавці. Океан прагне збити його зі шляху жахливою одноманітністю своїх хвиль, але корабель має душу – компас, який постійно вказує на північ і допомагає йому обрати потрібний напрямок. Темними ночами його ліхтарі замінюють зорі. Проти вітру він має такелаж і вітрила, проти води – дерево, проти граніту – залізо, мідь і свинець, проти темряви – світло, проти неозорого простору – стрілку компаса.
І щоразу, коли така грандіозна машина заходить у гавань, на березі юрмиться тлум цікавих, які самі не могли б пояснити, що їх сюди приваблює.
Отож щодня з ранку до вечора на набережних тулонського порту юрмився натовп роззяв, які витріщалися на «Оріон».
«Оріон» уже давно був пошкоджений. На днище налип товстий шар черепашок, від того швидкість корабля вдвічі зменшилась, і рік тому його витягували на сухе, щоб обшкребти черепашки, але обшкрябування порушило зовнішню обшивку підводної частини; неподалік від Балеарських островів вона тріснула, і корпус почав протікати. Потім на корабель налетів шторм, яким із лівого борту вибило решітку в гальюні, розламало гарматний порт і пошкодило ванти фок-щогли.
Отож «Оріон» увійшов до тулонського порту і кинув якір біля арсеналу. Він став на переозброєння та ремонт.
Одного ранку юрма, що видивлялася на корабель, стала свідком нещасного випадку.
Команда кріпила не реях вітрила. Марсовий матрос, який прив’язував з правого борту верхній ріжок грот-марселя, втратив рівновагу. Він раптом похитнувся, натовп на березі зойкнув; матрос обкрутився навколо реї, проте, падаючи, він устиг ухопитись за перт[14] – спершу однією рукою, потім другою – і завис над безоднею. Від різкого посмику перт розгойдався. Людина метлялась на тій мотузці, наче камінь у розкрученій пращі.
Ніхто не зважився кинутись йому на допомогу. Це було надто ризиковано. А тим часом бідолаха втрачав сили. Його обличчя знизу не було видно, але нелюдська напруга відбивалася в усіх його рухах. Він докладав неймовірних зусиль, щоб вибратись угору, та тільки дужче розгойдував снасть. Він не кричав зі страху втратити останні сили. Усі чекали, що ось-ось бідолаха пустить мотузку, і раз у раз відверталися, щоб не дивитись, як він полетить униз.
Раптом юрма побачила, як один чоловік зі спритністю леопарда лізе вгору по такелажу. Червона куртка на ньому свідчила, що це каторжник; зелена шапка – що він осуджений довічно. Коли він доліз до марса, шапку зірвало вітром, і всі побачили біле волосся. Отже, той сміливець був уже не молодий.
А