що довго, доти, доки не виникне доречна версія, – відповів Аскільсен. – Така, яку ми маємо сьогодні, не годиться.
Така, яку ми маємо? Мьоллер усміхнувся. Отже, справжню версію вже розглянули й відкинули. Як новопризначений голова відділу Мьоллер дотепер не спілкувався з політиками, однак він знав: що вища в людини посада, то небезпечніше для неї не знати реальної картини життя.
– Як я розумію, ця версія досить неприємна, але що значить «не годиться»?
Голова поглянула на Мьоллера застережно. Статс-секретар ледь помітно усміхнувся.
– У нас мало часу, Мьоллер, але дозвольте мені надати вам експрес-курс практичної політики. Усе, що я вам зараз скажу, суворо конфіденційно. – Він машинально поправив вузол краватки, цей рух Мьоллер згадав з його телеінтерв’ю. – Отже, уперше за всю повоєнну історію у нас виникла центристська влада, причому досить життєздатна. Але не тому, що для цього є спільна парламентська платформа, а тому, що прем’єр-міністр нарешті перестав бути найнепопулярнішим політиком у країні.
Голова Управління поліції й емзеесівець усміхнулися.
– Популярність будується на тому ж хиткому фундаменті, що й будь-який політичний капітал, – на довірі. Не важливо, наскільки політик симпатичний чи харизматичний, головне, що йому довіряють виборці. Чи знаєте ви, Мьоллер, чому була такою популярною Гру Гарлем Брунтланд?
Мьоллер і гадки не мав чому.
– Зовсім не тому, що вона була такою чарівною, а тому, що люди пишалися тим, що вона – саме та, за кого себе видає. Довіра, ось що важливо.
Усі за столом закивали. Обов’язковий ритуал.
– Атле Мольнеса й прем’єр-міністра пов’язувала дружба й політична кар’єра. Вони разом вчилися, разом просувалися вгору по партійній лінії, боролися за модернізацію партійної молодіжної організації й разом раділи, коли обидва, ще молоді, були обрані до стортингу. Саме Мольнес добровільно відступив у тінь, коли вони обидва виявилися серед лідерів партії. І надав цілковиту підтримку прем’єр-міністру, так що партія уникла боротьби за владу всередині. Саме тому вийшло так, що прем’єр-міністр щиро вдячний Мольнесу.
Аскільсен облизнув пересохлі губи й визирнув у вікно.
– Власне, Мольнес не стажувався в МЗС і навряд чи потрапив би до Бангкока, якби прем’єр-міністр не натиснув на всі кнопки. Можливо, це виглядає як непотизм, але це форма узаконеного непотизму, що виник і поширився в епоху правління Робітничої партії. Рейульф Стен також не був кар’єрним дипломатом, коли отримав посаду посла в Чилі. – Його погляд знову звернувся на Мьоллера, і в очах заграв насмішливий вогник. – Мені, мабуть, немає потреби підкреслювати, що ця справа може нашкодити репутації прем’єр-міністра, якщо стане відомо, що його друга і соратника по партії, якого він сам же відрядив до Бангкока, було знайдено in flagranti,[2] а до всього ще й убитим.
Статс-секретар жестом запросив продовжити голову Управління поліції, але тут Мьоллер знову не втримався:
– У