заплющив очі, і темрява чорним напиналом насунула на нього. Він затамував подих і прислухався. Не треба, подумав він. Не тремти. Зло не матеріальне, його не можна відчути на дотик. Зло – це не сутність. Навпаки, це відсутність сутності. Відсутність добра. Якщо вже тут кого і можна боятися, так це тебе самого.
Але неприємне відчуття не минало. Хтось дивився на нього. Щось. Інше. Тут до низини біля струмка зазирнуло місячне сяйво, і Харрі побачив щось. Якусь істоту.
Він засвітив ліхтарик і спрямував промінь у низину.
Це була вона. Стояла між дерев на повен зріст і дивилася на нього своїми великими сонними – точно як на фотографії – очима. Спочатку Харрі здалося, що вона одягнена у білу підвінечну сукню і стоїть посеред лісу, як перед олтарем. І сяє в промені ліхтаря.
Харрі, тремтячи, вдихнув і намацав у кишені пальта свій мобільний. На другому кінці відповів Бйорн Гольм.
– Кидайте все, – ледве вимовив Харрі. У горлі в нього пересохло й дерло. – Давайте сюди.
– А що?
– Тут сніговик.
– То й що?
Харрі пояснив.
– Не розчув я, що ти допіру сказав, – пролунав голос Гольма в слухавці. – Погано чути…
– Голова, – повторив Харрі. – Замість голови в сніговика – голова Сильвії Оттерсен.
На другому кінці запанувала тиша.
Харрі наказав Гольму йти його слідами.
Сів навпочіпки, притулившись головою до дерева, застебнув пальто до самого горла, вимкнув ліхтарик, щоб не сіла батарейка, й узявся чекати. І подумав, що він уже майже забув, яка темрява на смак.
Частина друга
Розділ 10
День четвертий. Крейда
Коли Харрі, напівмертвий від утоми, увійшов до своєї квартири, на годиннику було о пів на четверту ранку.
Він роздягнувся й посунув прямісінько в душ. Там, поки струмені гарячущої води, стікаючи з голови, розм’якшували здерев’янілі м’язи та зігрівали промерзле до кісток тіло, він намагався ні про що не думати. З Ролфом Оттерсеном він коротко переговорив, а допит вирішив відкласти на ранок. Опитування сусідів вони встигли закінчити: у Солліхьогді живе не так багато людей. А от криміналісти та кінологи всю ніч продовжували роботу, саме їх час підганяв: сліди ось-ось розтануть або їх завалить снігом.
Він вимкнув душ. Повітря у ванній стало сірим від пари, а коли Харрі протер дзеркало, воно знову запітніло. Обличчя вже було не розгледіти, контури тіла розпливлися.
Задзвонив мобільний, і Харрі стис зуби.
– Холе.
– Стурманн. Фахівець із грибка.
– Трохи запізно телефонуєте, – здивовано промовив Харрі.
– Так ви ж були на службі. У вечірніх новинах повідомили. Жінка з Солліхьогда. Ви там промайнули на задньому плані. Я отримав результати аналізів.
– Ну і?
– Грибок у вас є. І з біса зажерливий. Мультикольоровий.
– Що це значить?
– Що він може бути різних кольорів. Це коли його видно. Коротше кажучи,