а лише 0,2 грама. Два пакетики в день – це…
– Не так швидко, – перебив її Симон. – Наркоманам не дають у кредит, правильно?
– Зазвичай ні. Можливо, він робив комусь певні послуги, а йому сплачували героїном.
Марта сплеснула руками.
– Він не вживав, скільки вам повторювати! Половина моєї роботи полягає в тому, щоб визначати: вживає людина чи ні.
– Ваша правда, фрекен Ліан, – сказав Симон, потираючи підборіддя. – Можливо, той героїн був не для нього.
Він підвівся.
– В усякому разі, нам доведеться зачекати на результати медичної експертизи.
– Гарна була ідея зв’язатися з відділом боротьби з наркотиками, – сказав Симон, коли вони вже прямували в центр міста через Уеландс-гате.
– Дякую, – відказала Карі.
– Симпатична дівчина, ота Марта Ліан. Ти раніше з нею мала тісніші стосунки?
– Ну, такій симпатичній я б не відмовила.
– Що?
– Пусте. Невдалий жарт. Ти мав на увазі, чи я знала її з часів роботи у відділі боротьби з наркотиками? Так, знала. Вона славна, і мене завжди дивувало, що вона працює в Центрі Іла.
– Тому що вона симпатична?
– Загальновідомо, що приємний зовнішній вигляд поліпшує кар’єрні перспективи людей з середнім інтелектом і помірними здібностями. А робота в Іла, наскільки я можу судити, не є кар’єрним трампліном.
– Можливо, вона вважає цю роботу гідною того, щоб її виконувати, попри всі обставини.
– Заради чого? Ти хоч розумієш, скільки їм платять?
– Заради самої роботи. У поліції теж платять не надто, правда?
– Правда.
– Але це гарне місце, щоб почати свою кар’єру, якщо паралельно здобути юридичний ступінь, – вів далі Симон. – Коли ти закінчиш другий рівень?
У Карі злегка почервоніла шия, і він зрозумів, що таки зачепив її за живе.
– Правильно, – сказав Симон. – Приємно було скористатися з твоєї допомоги. Адже ти, либонь, скоро станеш моїм шефом, десь у міністерстві? Чи підеш працювати у приватний сектор, де фахівцям з нашими навичками платять у середньому в півтора раза більше, ніж тут.
– Можливо, – озвалась Карі. – Але я не думаю, що коли-небудь стану твоїм босом. Тобі у відставку треба буде йти у березні наступного року.
Симон не знав, сміятися йому чи плакати. Він повернув ліворуч на Ґрьонландслейрет, до Управління поліції.
– У півтора раза більша зарплатня стане вам у пригоді, якщо ви плануєте придбати нерухомість. Квартиру чи будинок?
– Будинок, – відповіла Карі. – Ми хочемо двох дітей, тож нам знадобиться більше місця. Виходячи з вартості квадратного метра житла в центрі Осло, треба купувати на вторинному ринку або мати успадковані гроші. Батьки, і мої, і Семі, живі й здорові. До того ж і Семі, і я сходимось на тому, що субсидії розбещують.
– Розбещують? Ти серйозно?
– Так.
Симон глянув на власників пакистанських крамничок, що повиходили з тісних перегрітих приміщень на вулицю, де вони базікали, курили і безцільно стежили за вуличним рухом.
– А