ви, але вкрай, украй підозрілий! Понавозив гору різних речей, іти не хоче, щось пояснити відмовляється! І брови супить, знаєте…
Барон подивився у вказаному хазяїном напрямку – й не відмовив собі в задоволенні якийсь час вивчати поглядом власного камердинера, якого помітив відразу при вході. Любек, як завше, виглядав так, немов йому відомі всі таємниці Світобудови, від Найвищих Емпіреїв до ярусів геєни – але ні крихтою отих таємниць він нізащо ні з ким не поділиться.
Навіть під тортурами.
Люди, які носять жовті панчохи й модні підв'язки хрест-навхрест, вирізняються гранітною твердістю характеру. Це відомо кожній освіченій людині.
– Ти пунктуальний, Любку, – порушив Конрад паузу, що затяглася. – Хвалю. Тільки я просив тебе привезти середній похідний набір. А не великий, чи, борони Вічний Мандрівець, повний.
– Авжеж, справд-д-ді – заговоривши, Любек втратив дещицю зарозумілої загадковості. Він трохи заїкався, і чомусь здебільшого на літері «д». Сторонньому слухачеві здавалося, що камердинер кудкудакає, як курка над яйцем. – Звісно, серед-д-д-д… Середній. А потім з'ясується, що нашій світлості потрібні шкарпетки собачої вовни, бо різко похолод-днішало, улюблений плетений плед-д і пляшечка золотого рому «Претіозо». З фамільних льохів, д-д-дванад-д-д-дцяти років витримки. Або намітиться д-далека д-дорога, де ніяк не обійтися без саквояжа та набору притирань від метра Д-дефліо…
– Мій камердинер Любек Люпузано власною персоною.
– Ваш камердинер?!
– Так. Він доставив сюди мої особисті речі.
– А… навіщо, ваша світлосте, дозвольте поцікавитися?
Спантеличений вигляд Трепчика-молодшого приніс баронові хвилину чистої радості.
– Ви ж збиралися знову відкрити «обитель героїв» для пожильців? Із завтрашнього ранку, якщо не помиляюся? То навіщо відкладати на завтра те, що можна зробити сьогодні? Я – ваш перший постоялець, добродію. Ви раді?
Замість радості на обличчі почесного члена Гільдії Готельєрів відбилося сум'яття. Але, слід віддати хазяїну належне, упорався з ним Трепчик напрочуд швидко.
– Ласкаво просимо, ваша світлосте! Залишитеся вельми, вельми задоволені!
– Не сумніваюся…
– Який номер бажаєте?
– Найкращий, звісно.
– До ваших послуг. Смію тільки зауважити, що на білій половині із завтрашнього дня ремонт…
– Мене влаштує чорна половина. Я не марновірний. Сподіваюся, ваші чорні е-е… клієнти не дотримуються крайнього аскетизму?
– Ні в якому разі! Суто між нами, номери Вечірньої Зорі істотно комфортабельніші… Будьте певні! Ось, прошу, запишіться в книзі…
Барон вмочив гусяче перо в чорнильницю.
– Апартаменти, де жили зниклі безвісти квестори, також зареєструйте на мене. Я сплачу повну вартість.
– Д-д-даруйте, як же це?.. Т-та що ж… – хазяїн раптом став заїкатися на кшталт камердинера.
– Аби чого не сталося. Ви добре зрозуміли, пане Трепчик? І всі – підкреслюю, всі