вона страждає через твою поведінку. Я ледве вірю своїм очам; я вражений тим, що ви щойно сказали; я, який думав зробити вам велику радість і все виправити, повідомивши вам те, що Мейн сказав нам вчора при прощанні!
Скажи це, скажи, – благала я, сідаючи.
–А в чому сенс?
–Хіба вона не буде завжди… хіба вона не буде завжди моєю сестрою?
–Чи може чоловік бути джентльменом і робити те, що робиш ти? Ні, ні, це не для мого сина! Твоя сестра! І ти забуваєш, що говориш це тому, хто знає тебе краще, ніж ти сам! Твоя сестра! І я знаю, що вона любила тебе відтоді, як приспала вас обох у мене на колінах! І тепер ти віриш у це? Тепер, коли я прийшов поговорити з тобою про це, наляканий стражданнями, які бідолаха марно намагається приховати від мене?
–Я ні на мить не хотів би дати тобі привід для такого незадоволення, про яке ти мені повідомив. Скажи мені, що я маю зробити, щоб виправити те, що ти знайшов гідним осуду в моїй поведінці.
–Хіба ти не хочеш, щоб я любив її так само сильно, як тебе?
–Так, пані, і це правильно, чи не так?
–Так і буде, хоч я й забув, що в неї немає іншої матері, крім мене, і про Соломонові поради, і про довіру, яку він вважає мене гідною, бо вона на це заслуговує і так сильно тебе любить. Лікар запевняє нас, що хвороба Марії – не та, від якої страждала Сара.
–Він так сказав?
–Так, твій батько, заспокоєний з цього приводу, просив мене повідомити тобі.
–То я можу знову бути з нею, як раніше? -запитав я збожеволівши.
–Майже…
–О, вона вибачить мені, ти так не думаєш? Лікар сказав, що немає ніякої небезпеки? -Я додала: "Необхідно, щоб Чарльз знав про це.
Мама дивно подивилася на мене, перш ніж відповісти:
–А чому це треба від нього приховувати? Мій обов'язок – сказати вам, що, на мою думку, ви повинні зробити, оскільки панове з М*** приїжджають завтра, як вони оголосили. Скажи Марії сьогодні після обіду. Але що ти можеш їй сказати, що було б достатньо, щоб виправдати твою відстороненість, не порушуючи наказів батька? І навіть якби ти міг розповісти їй про те, що він від тебе вимагав, ти не зміг би виправдатися, бо є причина того, що ти робив останніми днями, яку з гордості і делікатності ти не повинен відкривати. Ось результат. Я повинен сказати Марії справжню причину твого смутку.
–Але якщо так, якщо я був легковажним у тому, у що вірив, що вона подумає про мене?
Він вважатиме вас менш хворим, ніж вважати себе здатним на мінливість і непослідовність, більш одіозну, ніж будь-що інше.
–До певної міри ти маєш рацію, але прошу тебе, не кажи Марії нічого з того, про що ми щойно говорили. Я припустився помилки, через яку, можливо, страждаю більше, ніж вона, і мушу її виправити; обіцяю тобі, що виправлю її; прошу лише два дні, щоб зробити це як слід.
Ну, – сказав він, підводячись, щоб піти, – ти сьогодні кудись йдеш?
–Так, мем.
–Куди ти йдеш?
Я збираюся завітати до Еміґдіо з вітальним візитом, і це просто необхідно, бо вчора я передав йому повідомлення, що дворецький його батька чекає