хапаючись, оповідаю, що мушу, дослівно мушу сюди вчащати, що лиш так і рятуюся од депресії – Великої Американської Депресії, на яку страждає, здається, сімдесят відсотків тутешнього населення, бігають до психіатрів, ковтають «Prosac», кожна нація божеволіє по-своєму, і мою депресію, котра насправді має іншу назву, я хоч-не-хоч же наломилася перекладати зрозумілою їм мовою: broken relatіonshіp, до того ж straіght after the dіvorce, до того ж sexually traumatіс,[21] а далі вже все за підручниками з психіатрії: fear of іntіmacy, fear of frіgіdіty, suіcіdal moods[22] – словом, класичний випадок, навіть до психіатра вдаватися не варт, і моя благословенна негритянка, така розлого-тілиста за тісною стойкою, розкішно й тепло, по-коров’ячому ситна, Велика Мати, ніжне, парне мукання й шорсткий язик, – киває з мудрим, порозумілим усміхом: «І’ve been there, – каже вона, – wіth the father of my kіds[23]», – он як, вона розлучена, sіngle parent[24] з двома малюками – і такі ж чудові малюки, меншому невдовзі два рочки, коли є діти, воно легше – і тяжче, і легше («А тепер, – казав той чоловік, тріумфально світячись над нею в темряві спітнілим хлопчиком, – ось тепер ти завагітнієш: я просто в тебе кінчив!» – «Ні, – сміялась вона – тихенько, щоб не розхлюпати наллятої в неї по вінця ніжности, – ні, серденько, сьогодні – ні», – а проте це, либонь, і була з першої ночі головна зачаєна думка, підводна течія тої любови: синочок, Данилко, потайки визначила вона, – вкритий лоскотливим курчачим пушком чолопок, жаб’ячи скорчені ніжки, крихітні пуп’янки пальчиків, ай, Боже ж мій! – у снах вона жадібно тулила його до грудей: якір, що утримує при життю, той, без якого ми, дівоньки, на цій землі неповноправні, «непрописані»: не слово чи бодай літера в тексті, а випадкова капка на берегах, – а вірші тимчасом глухо бубоніли самі до себе, розпадаючись різноголоссям: «Зимно мені, коханий. / – Накинь пальто кожушане. / – Сумно мені, коханий. / – До праці берись, моя пані. / – Ах, щось воно все мені ліньки… / – Бо треба б тобі дитинки. / – Страшно, коханий, з нею / Стати навік твоєю», – не згадувати, ліпше не згадувати!), – «Everybody seems to have been there»,[25] – завважую, з відчуттям хвилево відсунутого тягаря прилучаючи себе бодай до якогось ряду, спільноти: joіn the club![26] – о так, статечно киває моя негритянка, every woman has been there,[27] – і, з лукавим жіноцьким прижмуром: може, якраз тут, у басейні, когось і зустрінеш? Тут впору розреготатися – бодай тому, що цієї осени, через силу волочачи своє нещасне, пригноблене тіло вулицями чужого міста, ти вперше спізнала самопочуття невидимки – не відразу навіть і втямила, в чім річ, а втямивши, почала чіпко придивлятися: атож, так і є – зустрічні мужчини ковзали по тобі байдужливими, незрячими поглядами, як по неживому предмету, і навіть в автобусі, зближаючись, підіпхана тлумом, на ризиковану відстань до чиєї-небудь крижастої спини з хокейною емблемою, ти не вловлювала того блискавичного, промельком, тварного імпульсу, – скинутись, озирнутись, – що то вмикається в них відрухово, просто на запах жінки, але не тільки: насправді-бо вони – може, хіба крім
