Улюблена українська читанка. Хрестоматія для позакласного та сімейного читання. 1-4 класи
на старість державою – то не легка справа!
Дав по всіх сусідніх краях знати, аби приїздили до нього свати. Який хлопець полюбиться доньці, той візьме її за жінку. Як це оголосили, з усіх сторін світу почали сходитися герцоги, барони та прості хлопці, хто дуже красивий був.
Кожний хотів статися царем і взяти собі красуню за жінку.
А дівка подивилася на одного, на другого, на третього. Не сподобалися їй. І сказала батькові, що немає такого, хто б сподобався.
Цар розсердився:
– Донько, подумай добре! Я вже старий. Час мені на відпочинок.
Але дівка мудрує.
Був у царя чудовий сад навколо палацу, такий прекрасний, що подібного на цілому світі не було. Які лише на світі ростуть – у теплих, гарячих краях – квіти й дерева, такі й там були. А серед того саду росло дерево вже таке високе, що верху його ніхто не міг бачити. Цим деревом-чудом дуже пишався цар.
Одного разу, коли доньці уже надокучило слухати докори за одруження, вона вийшла в сад. Сонечко гріло. День був ясний, теплий.
Ходить дівчина межи квітами й бесідує з ними:
– Не бійтеся, квітоньки, не лишу я вас, хоч як батько буде намагатися видати мене за якогось далекого принца.
Та одного ясного дня зібралася хмара, загриміло, заблискало й потемніло…
? Пофантазуй, що сталося далі.
? Прочитай казку далі.
Випав страшний град. Тривало це недовго. Знову небо прояснилося і почало сонечко світити.
Але сад був чорний од спустошення: усі квіти поламані, листя з дерев збите… І все геть посохло, наче гарячою водою було спарене.
Вийшов цар з палацу й не впізнав саду. Постарів, але такого ніколи не бачив, ніде ні квітки, ні листка. Аж плакати хочеться. Кличе доньку. А вона не озивається. Шукав, шукав – не знайшов. Кличе слуг. Ті бігають, питають… Нема!
Злякався цар. Послав вісті, куди лише міг. Потім надіслав своїх гінців у чужі держави й пообіцяв тому, хто знайде доньку, ціле своє царство.
Тисячі людей шукали царівну, але та пропала, наче земля її проковтнула.
Дуже зажурився цар. Одна в нього була дочка й зникла. Ніщо йому не миле. З великого жалю захворів.
Ходять до нього лікарі, та дарма: цар хирів і хирів.
Раз задрімав цар у саду, і приснилося йому, що того дня, коли страшна буря пройшла серед дня, у хмарі був семиголовий змій. Він ухопив його доньку й поніс на верх високого дерева. А на тому дереві стоїть зміїв палац, у ньому полонянка…
Пробудився цар і думає собі: «Сон сном, але може бути й правда. Бо того дня справді моя донька пропала. Ану, спробуймо!»
І дав знати по всіх державах, що якби знайшовся такий витязь, котрий вилізе на височезне, аж до неба, дерево й визволить його доньку, то віддасть її за нього заміж і всі володіння передасть йому.
Ой, як почули це молоді люди, почали сходитися із цілого світу до царського двору: герцоги, барони, графи, навіть гарно вбрані циганські легені… Котрий себе хоч трохи вважав лазієм, кожний побував у царя, бо кожний