обростати худібкою, вертатися до замкненого мужицького укладу, як і їхня старшина на вітцівщині.
Так ліпилися низанки куч під ситником – болотяною травою. Коли зародили жита, стріхи зазолотилися соломою. Робітні люди сокирами-балтами (за них бралися й жони) заробляли собі й ораницю, і пасло, і клапті лісу. Стовбували дороги, стелили мости, рубали церквиці, садили сади. Так заснувалися села на копил русинсько-марамороських – Гусарка, Корнуцел, Копачеле, Зоріле, Черешня, Кричево.
Я ходив тут і чувся серед своїх, хоч мене й кликали паном. Місцева челядь вражала добропорядністю, побожністю, розсудливістю, хоч майже всі були неписьменними. На школу ще не стяглися. Та й часу на науку діти не мали. Котрі з худобою ходили, котрі служили в замогливих румунів.
При мізерному доброжитку люди в Банаті живуть найдовше по цілій Румунії. Сю прикмету мені й належало вивчити. З чого я почав? Людина є те, що вона споживає. На чотирьох стовпах тримався стіл банатян – кукурудза, квасоля, овочі й молоко. Простішої і здоровішої їди не придумати. Мамалига й токан ситні й легкі, очищають і відмолоджують організм. Та ще з бринзою чи кислим молоком, як звикли їсти тут. Я б назвав сю їду головною стравою довгожителів.
Квасоля, боби цілком замінюють м’ясо, але не старять, як воно, тіло, не замуровують судини. Квасоля в моїх земляків на столі щонайменше двічі на тиждень: або з капустою, або підбита вершками з мукою, або товчена з цибулею. «Токан і пасуля – то наша годуля», – кажуть тут.
На поливних ґрунтах добре родять огірки, томати, перець, капуста, зеленина, диня-гарбуз, яку стрижуть на кашу чи варять на молоці. Цибулина й головка часнику завжди в тайстрині дроворуба, як і житній окраєць та кусник солонини. М’ясо тут споживають лише на великі празники, так само й білий хліб. Зате солониною підкріпляються чи не щоднини. Напластовані шмаделки солять, перчать, натирають часником, загортають у вогку полотнину й кладуть у пивницю відстоятися. Платочка такого сальця для шлунка – як мастило для воза. Тим більше що тваринних жирів тут майже не вживають, лише олію.
Окреме слово про молоко. Воно є основою столовування. Чисте молоко п’ють лише діти, а дорослий нарід більше волить сир, бринзу, вурду, жентицю, гуслянку, пряженку, дзер. Дуже вдатними виходять підсмачені молоком різні дзями з насіченою зеленню і травами – лободою, жаливою, квасником, бурячинням, чебрецем.
Я примітив, що тут люблять гірке й квасне (добре печінці й жовчі). Заквашують овочі в боченятах. А в спеку роблять киселицю: в криничну воду кришать огірки, буряк, цибулю, кріп, тмин, підсолюють і кладуть на сонце. Виходить вітамінне освіжаюче питво. Яєць майже не їдять, їх міняють у скарбовій хаті на інструмент і полотно.
Із садовини на першому місці яблука, черешні й сливи. Садиби обсаджують волоськими горіхами, котрі є найліпшими ласощами дітвори. Кажуть, якщо щодня з’їдати сім горіхів, то й проживеш на сім років довше. У бочки збирають падалиці з-під дерев, а відтак скислу «кериню» переганяють на пахучу