Б. Хмельницький розсекретив отриманий від короля у квітні 1646 р. привілей, який дозволяв відновити козацькі вільності, збільшити реєстр до 12 тисяч осіб і здійснити похід на море. Наявність такого привілею від короля робила виступ проти шляхетського свавілля законним в очах козаків. У цій боротьбі було вирішено заручитись союзом з боку кримського хана.
Підняти повстання планувалось під час виступу Конєцпольського проти татар наприкінці жовтня 1647 р. Проте шпигун (чи зрадник) серед козаків дізнався про ці плани й передав інформацію до польського уряду. Хмельницького як ініціатора заворушення запроторили до в’язниці. Чигиринському же полковнику Станіславу Кричевському, кумові Богдана, Конєцпольський дав наказ обезголовити бунтівника. Кричевський не поспішав виконувати наказ, чекаючи згоди коронного гетьмана Потоцького та козацького комісара Яцека Шемберка. Богданові поплічники, ясна річ, прагнули врятувати брата по зброї і почали переконувати Кричевського в тому, що на Хмеля зробили наклеп, ніяких виступів проти держави він не робив. Тому просили відпустити його на поруки: мовляв, поїдуть вони з Богданом до Шемберка і той сотника виправдає.
Десь в середині грудня 1647 р. Хмелю вдалось вивільнитися з ув’язнення. Із кількома десятками своїх найбільших прихильників, у тому числі із сином Тимошем, узявши «харчі на вози», наприкінці грудня 1647 р. він вирушив начебто до Трахтемирова, де був козацький комісар. Насправді ж подався на Запорозьку Січ, що була в той час на острові Томаківка.
З’явившись на Січі, Хмельницький у присутності кошового отамана, старшин та козаків звернувся до товариства: «До вас приніс душу і тіло, сховайте мене, старого товариша, бороніть самих себе! З’єднаймося, браття, повстанемо за віру православну, відновімо волю народу нашого і будемо єдині…» Богдан прибув сюди з королівськими листами про відновлення козацьких вільностей «і ще, зробивши таблицю, приліпив воском привілей і хустиною покрив». Велике враження на всіх справляла також королівська хоругва (прапор) – «червона з білим орлом», яку Хмельницький усюди носив із собою. Державний символ Речі Посполитої зайвий раз підкреслював статус Хмельницького як посланця короля. Вістка про те, що Хмельницький діє за королівським дозволом, невдовзі облетіла дніпровські острови, й до нього сотнями і тисячами почали стікатися запорожці й козаки з усієї України. Не пішли б за Богданом, якби його ситуація була поодиноким випадком. А так вона була типовою для того часу і часто повторюваною в життях козаків, що ставали його соратниками.
Це був, як слушно зауважував батько української історичної науки Михайло Грушевський, «критичний момент у житті Хмельницького. В душі його, в усім єстві наставав глибокий перелом, тим страшніший, чим стриманіша і зрівноважена досі була ця незвичайно сильна обдарована натура. Можна сказати, що Хмельницький перед цим і по цім моменті – це двоє різних людей». Полум’я повстання під проводом Хмеля спалахнуло з небаченою