й уставились поглядами на гурт. Тоді, ніби нічого й не сталося, знову загули, почали оправляти свої нари – хисткі двоповерхові конструкції, збиті з дощок. На одну секцію таких нар припадало аж чотири арештанти. Замість матраців – жмут соломи, вкритий мішковиною. Приміщення стогнало, хропло, матюкалось, скиглило, посміювалось, наспівувало, жебоніло, кашляло, квилило. Усі ці звуки зливались у монотонне сюрчання. І той, хто хотів спати, міг, заплющивши очі, уявити, що то не табірний барак, а велемовний ліс, у якому гомонить безліч захованих між зеленим листям тварин, птаства та всілякої комашні.
– В куток дуйте. Там є одна вільна шконка, – пояснив один із давнішніх мешканців табору. Та ще й показав худою, із чорними нігтями рукою, куди саме треба йти.
Хтось рвонув з-за спини професора і Покоса туди, куди вказував чоловік, інші так і топтались біля входу. Озирались здивовано на зачинені у них за спинами двері, не розуміючи, що робити далі. Вони ж бо думали, що оті охоронці, які сюди конвоювали, особисто посадять їх на заброньовані місця.
– Чого стовбичите? – гукнув хтось із середини гомінкого приміщення. – Розходьтесь. Шукайте собі, де притулитись. Тут, біля мене, вільно, вчора зажмурились двоє.
Покос пішов на заклик. За ним почимчикував професор.
Іллі Савичу Конюшаєву дорогою до КАРЛАГу виповнилося шістдесят шість років. Звичайно, не святкували, бо іменинник відмахувався.
– День народження можна справляти, коли тобі двадцять чи навіть тридцять… ну, добре, ще й у п’ятдесят можна себе потішити. Але в моєму віці це зайве. А за теперішніх обставин взагалі абсурдне.
Ілля Савич був арештований за простий анекдот. Тепер можна лише здогадуватись, що то був за анекдот, професор нізащо не волів його переказувати і зарікся коли-небудь це робити. Вся контрреволюція, за яку вчепились чекісти, полягала у тому, що професор той неблагонадійний ба навіть загрозливий для майбутнього держави анекдот розповів молодому поколінню – своїм студентам. Студенти сміялись і тішились, що професор має їх за аж таких близьких друзів, розповсюджуючи заборонені жарти. Та котрийсь із них, із тих юних комсомольців-звитяжців, доніс туди, куди в ті часи багато хто доносив з різних причин: кому кімнатка сусідська в комуналці приглянулась, кому заважав успішніший колега, кому не давали спати ночами думки про кохану, яка віддала перевагу комусь, на її думку, кращому. Коли приїхали арештовувати, Ілля Савич навіть не хвилювався. І його дружина Антоніна, вдвічі молодша від нього красунечка, колишня його студентка, також не хвилювалась. Були впевнені, що Ілля Савич розкаже того анекдота слідчому, вони разом посміються і професор вже назавтра знову прийде в свій інститут і передаватиме молодим неоціненний досвід селекції морозостійких видів картоплі й буряка. Йому не те що не дали розповісти анекдот, а навіть до кінця не вислухали перелік заслуг професора перед державою. Натомість добряче побили, чого з професором Конюшаєвим не траплялось із юності.