Світлана Горбань

Роман з містом


Скачать книгу

саме до його кишені. Виявилося, що старий Зенек найбільше любив саме небожа, який ураз обернувся на заможного чоловіка. І вирішив того ж дня розпочати заможне, статечне життя.

      – Дякую, любий вуйку, старий буркуне… – розчулено думав пан Ілько, замовляючи в пристойній ресторації[2] коньяк і наїдки до нього.

      Наприкінці тридцятих років львівські кнайпи[3] набули справжнього варшавського шарму, проте не втратили й колишнього австрійського шику. Догідливо шаркнувши ніжкою, одягнений у бордову маринарку[4] офіціант буквально побіг виконувати замовлення, а Зулевич озирнувся довкола – і око зупинилося на самотній юній панянці, подібній не до квітки, а до ще не розвинутого бутона, який тільки-но збирається прикрасити собою світ і життя заможного чоловіка. Сиділа боком до нього й пестила пальчиком келих. В око впадали малесенький капелюшок із сітчастою вуалькою, волосся кольору темного меду та сукня дивовижного зеленавого відтінку.

      Придивившись уважніше, пан Зулевич зрозумів, що ця юнка вже прикрашає життя багатьох: занадто яскрава помада та глибочезне декольте, в якому потонув або втопив свої гроші, мабуть, не один чоловік, без сорому натякали на найдавнішу професію. Навіть скромно опущений погляд не міг збити з пантелику.

      Людей у ресторації було мало: майже всі столики – вільні. Тільки коло вікна чемно й тихо розмовляла компанія молодиків у модних дорогих шевйотових костюмах з двобортними піджаками і штанями з закотами.

      Пан Зулевич неодмінно придбає собі такого ж костюма! Негайно! Уже завтра!

      Ілько, впевненості якому додали коньяк і чималенький спадок, не вагаючись, устав і підійшов до панни:

      – Здається, файна дівчина нудьгує? Дозвольте приєднатися до вас.

      Вона повернулася.

      О, пан Зулевич навіть уявити не міг, що на світі є такі очі! Небесно-зелені! Та вона відразу ж сховала їх за віями.

      – Приєднатися? Щоб нудьгувати вдвох?

      – Перепрошую, щоб розважити панну.

      Тихо відповіла:

      – Якщо бажаєте…

      Пан Ілько бажав. Ще й як!

      А потім…

      Потім він замовив вина й шампанського, хотів, щоб воно лилося річкою!

      Напрочуд вчасно на естраді з’явився маленький оркестрик і заграв модний фокстрот. Зулевич запросив дівчину до танцю. Він хотів бути ближчим до неї, жадав володіти нею – хай навіть за гроші. Таке життя… Можна й так володіти жінкою. Має право.

      Під музику його гарячі долоні почали свій окремий безумний танок на спині партнерки, спускалися все нижче – до пояса, до сідниць. В очах потемніло, у голові запаморочилося.

      Хтось схопив його безсоромні руки ззаду, а крижаний голос промовив:

      – Шановний добродію, ви ображаєте нашу сестру. Так поводитися з пристойною панною не годиться. Ми вимагаємо сатисфакції[5]!

      «Сутенери», – промайнуло в голові Зулевича. Не обертаючись, але відпустивши панну, він поліз до лівої кишені по гаманець:

      – Я заплачý…

      Однак