лишиться живою. Але для того, хто замислив чорне й недобре, вода перетвориться на мертву. І помре лиходій страшною смертю, щойно чорний намір зайде в його підступну голову.
Сказав так старий – і розчинився в темряві. Коли Адамек розплющив очі, побачив довкола залиту сонцем галявину. Почув дзюркіт джерела. Не зміг утямити, правдою се було чи ввижалося йому. Бо нічого довкола не змінилося.
Жив собі Адамек хранителем таємного джерела далі. Багато часу спливло чи ні, а прийшла до джерела немолода вже жінка, сіра з лиця. Пожалілася – хворіє, змарніла та постаріла передчасно. Муж перестав кохати, зовсім уваги не звертає, навіть погляду кривого не кине. Як припала до води, вклякла біля джерельця. Коли отямилася, побачив Адамек – змінилася жінка, повернулася до неї колишня врода, уся вона сяяла, отримавши нове життя. Вклонилася жінка хранителю низенько, пішла собі геть. Та лиш краю галявини дісталася, як повалилася долілиць, завмерла. Наблизився до неї Адамек, глянув, торкнув рукою – а вона нежива.
Підказало Адамеку щось ізсередини: хотіла ця жінка свого чоловіка за зраду вбити. Разом із ним – усіх молодих дівчат, на яких той оком накидав. Щойно подумала про це, відчувши життєдайні сили, як перетворилася жива вода на мертву і забрала життя тієї, котру опанували враз чорні думки та лихі наміри.
Тепер зрозумів Адамек: джерело дасть життя людям добрим, кому воно справді потрібне, і забере в людей злих. Згодом дійшло до лісового відлюдника: знайшлась і на жорстокого Матея гідна сила. Здолали його, розбіглося його чорне військо, мертве тіло Матея спалили на великому вогнищі, а люди з радощів палили такі багаття по всьому світі й танцювали круж них, перемогу святкуючи.
Зробив тоді Адамек таке: кожному, хто знаходив стежку до таємного джерела, розказував, коли ця вода стане живою й цілющою, а коли – мертвою та вбивчою. Розлетілися з часом чутки про живу і мертву воду, що тече з одного джерела.
Ось так люди й дізналися цю казку.
1
Грибна пора
Щойно зайшла в ліс, гумові чоботи стали вологими від збитої вранішньої роси.
Чоботи баба Галя заправила в сині трикотажні спортивні штани, здуті на колінах. Натягнула спортивки на грубі колготи – Тонька, продавчиня з сільпо, принесла їй тиждень тому, сказала – великий дефіцит, тільки для своїх притримує. Коли баба Галя полізла по гроші, Тонька замахала руками, мов розганяла довкола себе бджіл: як можна, ви що, ми ж свої люди, якось уже розберемося. Вкотре пообіцяла посигналити, коли в сільпо телевізор закинуть чи холодильник.
Телевізор, навіть чорно-білий, бабі Галі не був потрібен. Вона вважала це гріхом. Правда, не сам телеприймач. Його люди придумали, плоди людського розуму слід поважати. Як об’ємна прямокутна коробка, начинена різними мудрими деталями, телевізор нікому й нічим зашкодити не міг. Так само як радіо: стоїть собі біла пластмасова точка з дірочками, навіть для краси можна, якщо зовні прилад зроблений зі смаком. Ні, баба Галя вважала не просто шкідливим – навіть