увагою стежив за блискучими виступами визначного французького революціонера Огюста Бланкі на процесах заарештованих республіканців. Він схвально зустрів Липневу революцію 1830 р., але відразу по встановленні ненависної йому буржуазної монархії Луї-Філіппа вирішив знову залишити батьківщину. На цей раз потреба в засобах до існування змусила його домагатися в уряду посади французького консула в Італії. Стендаль мріяв про Рим. Та як людину небезпечну його направили у Трієст, а згодом у маленьке приморське місто Чівітавекк'ю, де він, оточений шпигунами, отримуючи жалюгідну платню, працював до 1842 р. Того року під час одної з поїздок до Парижа його спостигла смерть. Незважаючи на всі труднощі, матеріальні нестатки й моральне приниження, саме в Чівіта-векк'ї Стендаль написав свої кращі твори: романи «Червоне і чорне» (1830), «Червоне і біле», або «Люсьєн Левен» (1834–1835), «Пармський монастир» (1839), «Італійські хроніки».
Та не слід уявляти собі Бейля-Стендаля меланхолійним героєм модної на початку століття романтичної літератури. Бальзак писав про нього: «Людина блискучого розуму й дивовижного уміння жити». Це «уміння» сам Стендаль називав «бейлізмом», тобто здатністю завжди зберігати бадьорість, силу духу, життєрадісність.
Роман «Червоне і чорне», що має підзаголовок «Хроніка XIX ст.», був написаний ще до Липневої революції і змальовував французьке суспільство епохи Реставрації. Заздалегідь обміркована сюжетна структура й соціально-історична концепція твору, духовний світ героя – все це вимагало від автора замкнути дію роману в межах уже завершеного історичного періоду.
Стендаль написав «Червоне і чорне», бувши людиною цілком зрілою, з усталеними переконаннями. А проте в цьому творі відчувається радість творчого першовідкриття. Можливо, це пояснюється тим, що роман про Жульєна Сореля – перше повноцінне завоювання письменника в цьому жанрі. «Арманс» (1827) – теж праця новаторська в галузі романної прози, твір інтелектуальний і опозиційний. Але йому бракує тієї художньої переконливості, яка надає соціальній критиці вагомості, а людським образам духовного життя, здатності хвилювати читача. В «Червоному і чорному» знаходимо нарешті бездоганно повне в думках та їхньому художньому втіленні творче кредо письменника. Тут уперше був вироблений той неповторний стиль – вогненні спалахи почуттів, бурхлива динаміка подій, вилиті в стриману, небагатослівну форму, – про який творець «Людської комедії» писав: «Полум'я, приховане в кремені».
Сюжет і образ головного героя «Червоного і чорного» взяті автором із живої дійсності. Паризька «Судова газета» опублікувала 1827 р. смертний вирок, винесений сину коваля Антуану Берте, що став учителем у домі провінційного дворянина і вчинив замах на життя своєї коханки – дружини господаря. Не задовольняючись судовими звітами преси, Стендаль докладно вивчив матеріали процесу Берте і майже повністю використав канву трагічної біографії молодого плебея для свого першого великого прозового