2 =
Рік 1917-й, жовтень. Під час виборів до Установчих зборів Росії партія так званих більшовиків зазнає нищівної поразки: лише 25 % голосів; в Україні – тільки 10 %. Щоб позбутись потреби змагатися на виборах, Ленін за німецькі кошти починає державний переворот. Група заколотників практично без опору захоплює органи влади. В Україні єдиний легітимний орган – Центральна Рада. Аж через два тижні після державного перевороту в Росії у Києві нарешті збирається засідання Ради, на якому проголошується утворення Української Народної Республіки.
Як історик, Михайло Грушевський чудово знав про «братерську», наче Каїна, любов Росії до України. Як політику, голові Центральної Ради не вистачало сміливості. Навіть коли більшовицьке військо підступало до Києва, влада продовжувала говорити про непотрібність армії.
У грудні Радянська Росія почала неоголошену війну проти молодої української держави. Для світу все це подавалося як громадянська війна – від імені Росії її вів маріонетковий радянський уряд.
Владислав Верстюк, доктор історичних наук, проводить паралель із сучасністю: «Ми створили секретаріат. Радянський уряд УНР. І хай він там займається боротьбою із секретаріатом Центральної Ради. І вони там між собою. Те саме, що сьогодні. Путін каже, що це сепаратисти самі».
У лютому 1918-го загони Муравйова взяли Київ. Почалася різня. За кілька днів більшовики розстріляли кілька тисяч киян, передусім усіх, хто мав стосунок до якогось війська. Проте кулю в лоба міг отримати й випадковий перехожий. Від патологічної ненависті зайд до всього українського мало не постраждали лідери так званого Раднаркому. Дивом уник розстрілу Скрипник: його прийняли за якогось генерала. Іншому комісару – Затонському – могла коштувати життя записка українською мовою. Врятувала його записка з іншої кишені – російською, від Леніна.
Німеччина, яка проспонсорувала переворот у Петрограді для виводу Росії з війни, украй незадоволена експансією більшовиків і починає наступ на Півночі. Україна більшовикам важливіша, ніж столиця Петроград: практично всі війська країни Рад тут. Ленін разом із урядом тікає до Москви й пристає на умови Брестського миру. Армія Антонова-Овсієнка панічно тікає.
8 лютого, просто з мітингу на вулиці Олександрівській, нині Грушевського, більшовики поспіхом накивають п’ятами. Колона їх авто спускається до Дніпра й переїжджає на Лівий берег. Попри полум’яні промови й обіцянки стояти до останнього Київ здають без жодного пострілу.
Уряд Центральної Ради не хотів утримувати власну армію, тож довелося годувати чужу. Практично рік мир в Україні забезпечували німці. На зміну слабкій Центральній Раді в результаті перевороту прийшов диктатор Скоропадський. Під захист німецьких багнетів у Київ стікалися всі ділові й культурні кола колишньої Російської імперії. Проте щойно місто повернулося до нормального життя, німецька армія покинула Україну й сюди знову кинулися російські окупанти різних мастей