спиной – ветра дыхание,
О быстротечности жизни напоминание…
На пригорке туман рассеялся.
Алеет горизонт вдали.
Бетонка мокрой лентой стелется.
И я должна ее пройти.
Запели птицы в поднебесье,
Зарю встречая и рассвет.
С ними идти мне стало легче,
В душе покой – ведь мрак исчез.
Мелодии вестников крылатых.
Бальзамом душу исцелят.
Сквозные раны, как заплаткой,
Божественным нектаром наполнят
И я шагаю дальше – браво!
Расправив спину, голову подняв,
Любви божественной картины
Всем сердцем в себя впитав.
Любов до світу
Поле п'янко пахне,
Де ціве тріфой
Кохана ромашка
Чарберь і звіробой
Соловейко тьохнув
Пісню у гаю.
Босими ногами
Я по траві йду,
Лагідно щекоче
Духм'яна ромашка,
Заспівала на вербі.
Гарно пташка
Кущ калини тріпоче,
В вітрових обіймах
За обрієм сонце світить,
Золотом і сріблом
Росяниста стежка в'ється,
Серед верболозу
Наполохана жабка
Скочила у воду
Серце б'ється у ритмі
Зі співом солов'ȉним.
З Небес спадає благодать краси
В моȉ обійми.
Впасти просто у траву,
Обмитись росою,
Солов'ȉну красу ту
Забрати з собою.
Вітром буйним на крилах
Злетіти над світом,
Нести Божу благодать
Ярким, теплим світлом
Кохання навічно
Зацвіла калина
В гаю при дорозі,
Наламаю гілочок
У пахучім верболозі.
Пташечка малесенька
Цвірінькає пісню.
Сонце обрій поцілує
Як лебідь лебідку.
Сине небо опадає
Кольором у вічі
Закохалася дівчина
В красу ту навіки.
Кучерява верба тягне
Своȉ гілки у воду.
Дай же Боже мені щастя,
А не тільки вроду.
Закувала зозуленька
На вербовій гілці,
Тай заграла доля пісню
На своȉй сопілці.
Грай же дужче, грай завзято,
Нехай всі почують,
Не ламайся, сопілочко,
Най і не шанують.
Одцвіла калина,
Грона червоніють,
Жовте листячко опало,
Птахи відлетіли.
Жвавий вітер січе снігом,
Вербові гілки,
Замітає ту стежину
Від мене навіки.
Утро
Поле сонное томится.
Там вдруг вскрикнет чудо-птица.
Ветер стих в кронах деревьев.
Бродит дрема средь теней.
Солнышко лучом окрасит
Небо красным, словно бархат.
На лугу ромашки спят,
Стебли тихо шелестят.
Росы пали на траву,
Босиком по ней бреду…
Птичьи трели