Апологети писаризму. Микола Хвильовий

в автора відповідного знання, грає роль туманопускателя[33], щоб не видно було, чого автор хоче, і щоб видно було, що автор страшенно «вчений».

      Отже, «чого не договорює Хвильовий», тов. Пилипенко поки що не сказав нам, але зате він сказав:

      «Безпідставно накидають мені формулу – «мистецтво є будування життя» проти ясної плеханівської, марксистської «пізнавати, щоб будувати»[34]. Як бачите, наш друг уже викручується, йому вже сказали, очевидно, що єдиний марксистський теоретик мистецтва є не хто інший, як Плеханов. Він зрозумів нарешті, що без визначення мистецтва до організаційної проблеми підійти не можна. Але, зрозумівши все це, він влітає в такий скандальний ляпсус, який йому й не снився. «Це один із прикладів зарозумілості С. Пилипепка, це тон його памфлетів[35]».

      Отже, зі слів плужанського ідеолога, мистецтво, за марксистом Плехановим, є «пізнавати, щоб будувати»[36]. Словом, сказано добре. Та не добре виходить, коли ми розгортаємо відповідний том цього ж таки марксиста Плеханова: з нього, з цього тому, ми узнаємо, що такої нісенітниці великий філософ ніколи не говорив і не міг сказати. І зовсім надаремно турбується № 4 «Плужанина» – Плеханов залишиться Плехановим. Бо й справді: коли ми кажемо «пізнавати, щоб будувати», то логічно мусимо припустити й протилежне: «пізнавати, щоб руйнувати». Іншими словами: пізнання має дві вдачі – однією руйнує, другою будує. Отже, консеквентно ми мусимо дійти до такої софістики: оскільки пізнання має дві вдачі, то хіба митець пізнає тільки для того, щоб будувати? Хіба він не пізнає для того, щоб руйнувати? Конкретно: хіба пролетарський митець з буржуазної країни пізнає для того, щоб будувати цю буржуазну країну? Такі запитання мусять посипатись зо всіх боків, і на них треба відповісти. Але відповісти на них не можна, бо вони витікають з хибної предпосилки.