Ольга Кобилянська

У неділю рано зілля копала


Скачать книгу

опинилася розтріскана коло його голови. – Раду! – Він стрепенувся, а Андронаті повалився обіч його на землю.

      – Мавро, Ма-в-ро! Ми прощаємо тебе навіки на… віки, – стогнав, а по довгій хвилі мовчанки просив: – Спіть, люди, спіть. Оцю ніч ще переспіть коло неї, а завтра зробите, хто з вас хоче, самі з нею кінець. Хто забрав червінці, най бере і її душу або й її саму. Чи не так, Раду?

      – Так, – відчувся сухо голос старшини.

      – А відтак назад до пусти – широкої, безмежної пусти.

      – Ух-га, пуста! Ух-га! – ухкав диким голосом музика. – А сьогодні ще спіть. І з вами всіма старий Андронаті. – І сівши, підібгав ноги під себе, зарив пальці в волосся, заридав гірко. Мусив з своєю Маврою розлучатися, виходу не було. Кара за зраду, особливо ж у жінок, а тим більше у жінок старшин, мусила завше відбуватися. Сам найліпше розумів її проступок – і се послідня її ніч між ними, циганами. «Спіть, люди!.. – благав-молив. – Спи, Раду. Адіть, все закаменіло. Як так вже судилося, так нехай і буде. Місяць всьому свідок; братик-місяць, що нас ніколи не покидає. Спіть, люди, спи, Мавро, спи, Раду, молодий осиротілий отамане-раю. Ви мої діти. Цитьте всі, нехай вона межи нас впосліднє добре пересниться. Спіть. Спи, Мавро… спи, Раду. На нас ще лиш пуста жде… Широка, глуха пуста. Цитьте… цитьте… спіть… Мавра… спить… цитьте… спіть…»

      Утихло…

      Спали.

      Було коло першої години сеї ж ночі, як молода красна жінка отамана Раду, Мавра, уступалася йому з своїм білим сином навіки з його шатра і його дороги.

      Цигани разом з Раду спали, мов убиті, і лиш два усунулися з-поміж них котячими рухами. Був то старий Андронаті і його вірний товариш музикант-цимбаліст, що ніколи з ним не розлучався. Обидва вони змовилися наперед не пити стільки, що другі, а як всі поснуть, винести Мавру з шатра враз з дитиною і тим способом вирвати її з рук Раду та охоронити від смерті або щонайменше – від якого каліцтва. Постанови старшини між циганами були іноді страшні, і тому вони порадилися між собою, не втягаючи нікого в тайну, винести скорше як за чотири дні Мавру з шатрів та так вирятувати її від лиха, смерті. А маючи її раз поза шатрами, вони вважали її врятованою. Мавра була мудра і хитра і, певно, дасть собі раду в житті, заки знов коли стрінуться. Дитину її підкине Андронаті бездітному багачеві… може, от там десь в однім із сіл за горою Чабаницею, і буде все добре. Ліпше так, ніж загибати або бути покаліченою на весь вік. Раду любив іноді каліцтвом метатись на своїх ворогах, і того боявся старий музика.

      І наколи справді всі заснули сильним сном від трунку, заправленого Андронаті усипляючим зіллям, за котрим ходив він два дні по горах, Андронаті і товариш винесли Мавру з дитиною з шатра.

      Не гинути мала вона, молода і красна, одинока дитина його, як яка звірюка, але жити. Жити між добрими людьми ще дальше. Світ широкий, бог годує всіх і її вигодує також. При Раду їй оставатись годі, – він пімститься на ній на ціле життя, наколи вона лише підійметься на ноги. В свого славного батька, семиградського отамана циганів, своєю злобою вдався, лихий і мстивий, як смерть, дарма що красний,