Еге ж. Прошу вашої милості.
Храпко. Добре. Узятись можна. Чому не взятись? Оборудуем це діло – первий сорт! Я тільки беруся, чоловіче, за діла з половини.
Передерій (тихо до Перепаді). Бач – казав: мовчи!
Перепадя. Як з половини?
Храпко. Так: ти, значиться, іськаєш на Тхорах 400 рублів, 200 – тобі, а 200 – мені.
Перепадя. О-о! (Чухається у потилиці). Такого багато?
Храпко. Багато, кажеш? А клопоту хіба мало? Ну, шукай собі кого дешевшого, – Крутивертня, як он каже Іван Петрович, або що.
Перепадя. Двісті рублів – х-хе! Де ж то його гаку суму взяти?
Храпко. То вже де хоч бери. Тисячами ворочаєш, а на дві сотні не спроможешся!
Передерій. Василь Трохимович! Куме! Кажіть менше… ломіть менше! Це чоловік мені знайомий. Гарний чоловік!
Храпко. Не можна, куме Іван Петровичу, не можна: клопіт багато.
Передерій. Та що вам клопіт? То клопіт нетямучому та незнаючому, а вам… Ви тільки глянули… «Господин мировой суддя! така та така статія оте то рцить, – пишіть рішенець…» От і все!
Храпко. Так то й рцить! А помороч голову, поки й в уставі знайдеш; та ще попотверди, щоб запам'ятати й не помилитися. Воно то, з боку дивлячись, то все легко здається. А ще, може, й на мировий з'їзд прийдеться апеляцію подавати. А там, знаєте, які джигуни-аблокати бувають? Як засипле словами – не переслухаєш!
Передерій. Що вам ті джиґуни? Утремо ми їм, здається, носа! Він словами, а ви його – статією…
Храпко (регоче). Ні, ні, не можна, менше не можна. Треба мировому прошеніє подавати, може, й на мирового прийдеться. Он одного взявся оборудувати дільце, – апеляцію треба писати… Тут (показує на лоб) і багато, та ось ця (показує на руку) не хоче слухати: її туди гнеш, а вона – на своє повертає.
Передерій. Чи чуєте? Аби тут було (показує на лоб), а перемахлювати – і другий хто перемахлює.
Храпко. Хто ж у мене другий? Наймати хіба?
Передерій. Нащо наймати? Хіба у вас дітей немає? Ось незабаром поз'їздяться – буде кому батькові підпомоги дати.
Храпко. І вже як на дітей надіятись!
Передерій. От уже не гнівіть бога, Василь Трохимович! Не гнівіть, кажу. Уже як у вас діти, то таких других і по світу не зіськати.
Храпко. Та я й не жаліюся на їх.
Передерій. І од бога гріх буде що лихе сказати про їх! Сказано – якого батька, то такі й діти… Велемудрого заводу!
Храпко. Хвали руку – товар видно! Тоді скажеш гоц, як вискочиш… Ще бог знає, що то з їх вийде. Учились то вони добре, до науки придалися; а ось як вивчаться, то що заспівають? Може, батькові скажуть: цить, старий дурню, невчений!.. Тепер, знаєте, який світ настав?
Передерій. І язик їм руба у роті стане, коли такого батька почнуть ганити!
Храпко. Хіба тепер четверту заповідь почитають? (Помовчавши). Знаєте, куме Йване Петровичу, що я вам скажу?
Передерій. Ану, послухаємо.
Храпко. Це все нікчемна річ. Зубів ви не замовляйте. А от коли хочете – 200 рублів, та й годі! Ви чоловік занятий, та й я не вільний; у вас своє діло, у мене – своє. Ви оттут зо мною торгуєтесь,