.

давай. Чекуньку. А нє – бутилку. І пивка для ривка.

      Дівчина записала і вийшла. Білявий провів її поглядом.

      – А нічо така тьолочка. І кабачок нормальний…

      Усі троє були у шкіряних куртках, спортивних штанах і кросівках, коротко стрижені.

      – Піду на пенсію, собі такий ресторанчик організую. А шо, вся братва давно в костюмчиках ходять: мерседеси, охрана, секретутки, всі діла…

      – Ага, івани васильовичі поміняли професію. Тільки нам до тої пенсії ше дожити треба, – грубо мовив той, що тримав «Меню».

      – Не сци в кампот, Лихо, доживьом. Папа казав: рік, ну два – і ми в шоколаді…

      Лихо був як завжди злим і оптимізму свого товариша не поділяв.

      – Я вже тисячу років слухаю від нього ту байку, н-на. Вона для лохів, таких як ти, Біда!

      Малий, третій товариш, хихикнув. Біда обурився:

      – Та пішов ти!

      Вони мить помовчали, а тоді Лихо гукнув на цілий зал:

      – Альо, врубайте якусь музику!

      Дівчата почули цей заклик, включили веселу колядку: був саме Пилипів піст, і люди чекали на Різдво.

      – Шо за хєрня? – обуренню Лиха не було меж. – Будеш лохам такий паражняк гнати. Врубай щось нормальне, пацаняче!

      Колядка стихла, натомість вдарили баси, а хриплий голос заспівав про сибірські морози, зону і теплу тілогрійку.

      – О, ніштяк, – зрадів Малий, однак тут же знову напустив на себе грізного виду. – Давайте несіть заказ, скільки можна чекати!

      – Та заткнися вже, голова болить! – гаркнув Лихо. У нього задзвенів мобільний, він дістав його з кишені. – Альо… В кабаку. А шо відразу «дибіли»? Сам – дебіл, н-на… Короче, давай підтягуйся, ми тобі тоже борщику закажемо… Ну, як хочеш…

      Молодик сховав телефон.

      – Хто дзвонив? Нед? – спитав Малий.

      – Нє, н-на, пед! Задовбав, урод. Колись свою бригаду організую, і пішов він…

      Тим часом принесли замовлення.

      – Смачного, – побажала дівчина і відійшла.

      – Налітай, братва, – мовив Біда і взяв у руки пляшку.

      – Нед казав не бухати, – спробував стримати Лихо, але горілка вже лилася у стакани.

      – Крапаль не помішає.

      Налили, випили, почали закушувати. Їли мовчки, сердито. Раптом дубові двері відчинилися – і всередину ввійшов чоловік у довгому плащі. Він оглянув приміщення, побачивши трьох, пішов просто до них і мовчки сів за їхній столик. Біда тут же підсунув стакан, узяв пляшку, налив.

      – Давай, братан.

      – Тамбовський піп тобі братан! – гаркнув новоприбулий. – Якого милого тут сидите? Взагалі мозги розісрали? Вас же ті дівахи в разі кіпішу за шість секунд зрисують!

      Лихо відірвав погляд від закуски, впритул поглянув на гостя.

      – А ти не дуже тут ричи, начальник! Дістав уже!

      Запала напружена мовчанка, яку розрядив Біда.

      – Забий на дівах, старина. Сам базарив, що мєнти замазані, тєма стопудова. Хулі нам, пацанам, мерзнути? Зайшли зігрітися, туда-сюда сотку бахнути. А шо? Давай, кажи кого валити – і не парся.

      Нед поглянув на товаришів, тоді узяв