життя альфонса. Він мав магічний вплив на жінок, і деякі із задоволенням його утримували. Але таке життя, як він вважав, життя дощового черв’яка, його зовсім не влаштовувало. Через своїх друзів, членів СС із Гамбургу, він зв’язався з Гіммлером, керівником охоронних загонів, ще маловідомого тоді трибуна бюргерів і дрібних торгівців – Адольфа Гітлера.
Гіммлер, у якості випробування, посадив його на цілий день, щоб він склав організаційний план майбутньої партійної служби безпеки. Це й було початком могутньої служби безпеки – НСДАП. Гейдріху, вдалося незабаром виділитися – знайти зрадника в партійних лавах, що працював на владу. Ним виявився «старий боєць», колишній радник баварської карної поліції. Завдяки цьому успіху молодий Гейдріх потрапив до безпосереднього оточення рейхсфюрера СС Гіммлера, а згодом і самого фюрера. Гейдріх любив розповідати, що в дитинстві мріяв займатися хімією і за це колеги позаочі називали його Хіміком.
– Я впевнений, що ми правильно оцінили радянського резидента в Берліні, мій фюрере, – поквапливо зауважив Гейдріх, намагаючись у зародку задушити думку фюрера про його можливу помилку. – Він не має оперативного досвіду. Ми вивчили його біографію, отриману з наших джерел в СРСР. Він – дилетант. Інформація про ваш виступ – або його випадковий успіх, або наш випадковий прокол.
Ми встановимо, яким чином ця інформація потрапила до Кобулова, і покараємо винних. Особисто мені здається, що тут не обійшлося без англійців. Після чисток у 37-му і 38-му роках росіяни в Німеччині просто не мають бодай якоїсь серйозної резидентури.
Амбіційний і недалекий резидент у Берліні, Амаяк Захарович Кобулов (Захар), справді не мав оперативного досвіду розвідника і навіть не володів німецькою мовою. Відразу після приїзду в Берлін на прийомі, організованому на честь радянського наркома Тевосяна, він улаштував п’яну бійку. Кобулов ударив в обличчя німецького офіцера, який випадково вихлюпнув на нього бокал вина. А далі засвітив ледь не всю агентуру: почав викликати нелегалів на конспіративну квартиру, що була «під ковпаком» у гестапо. І приїжджав спілкуватися з агентами в супроводі перекладача й охоронця. Викритих агентів гестапо поки що не чіпало, загалом через дружбу між Німеччиною і СРСР.
Але інформація про поведінку Кобулова таки потрапила в Москву, і лише наближеність до Берії його брата Богдана Кобулова врятували резидента в Берліні від виклику на Луб’янку і розстрілу.
Утім, інший заступник Берії, Всеволод Меркулов, спеціальною шифротелеграмою категорично заборонив резидентові Захару особисто зустрічатися з важливими агентами.
Резидент-дилетант Кобулов відтак вирішив шукати свої джерела інформації. І швидко знайшов. Джерелом став 27-літній латвійський журналіст Орест Берлінкас, власний кореспондент ризької газети «Бриве земе» у Берліні.
Амаяк повідомив у Москву, що завербував емігранта-латиша, який «тверезо оцінює встановлення радянської влади в Прибалтиці» і готовий «ділитися отриманою