Іловайськ. Розповіді про справжніх людей. Євген Положій

раз миготіли чиїсь ноги, та й останній дідусь, судячи з усього, саме сьогодні чекав депортації.

      Приблизно за годину сині лікарняні штани привели яскраво-сині, з білосніжними потертостями, з легким кльошем за модою сімдесятих, джинси, які належали, наскільки Кабан міг визначити по голосу, людині років п’ятдесяти.

      – Я за батьком. Селіванов Єгор Георгійович, тисяча дев’ятсот тридцятого року народження.

      – Так-так, я в курсі, Андрію Єгоровичу.

      – Спасибі, що подзвонили. Ледве добрався сюди з Новосибірська. Через Москву летів, потім поїздом, а тут – війна… Чортзна-що.

      – Це головному лікарю спасибі, це він ваших родичів у Херсоні знайшов.

      – Так, старшого брата… Він документами зараз займається, теж тут.

      – На котру похорони?

      – На дванадцяту, так що треба поспішити. А хто це в камуфляжі? Військові?

      – Важко сказати напевно, Андрію Єгоровичу. У нас тепер так: сьогодні військовий – завтра цивільний, а післязавтра – знову з автоматом по посадках бігає.

      – Що ті душмани.

      – Ну, можна і так сказати.

      Кабан лежав і дивувався – перший раз на його пам’яті сині лікарняні штани нормально розмовляють із людиною, нічого від неї не хочуть, не баламутять і не конючать грошей. Певно, якась особливо шанована людина цей Андрій Єгорович, хоча, ймовірно, і не мешкає тут уже давно.

      – А що це у вас таке з моргом? Небіжчики – в залізничному вагоні, як на станції.

      – Так, по суті, якщо подумати, станція і є, – відповіли сині штани.

      – Що? – не зрозуміли джинси.

      – Найбільш дешевий варіант, не на вулиці ж їм лежати. Грошей держава зовсім мало дає, ось бачите, довелося ставку співробітника моргу скоротити – нікому навіть по полицях розкладати. На холодильник у лікарні теж грошей немає, а кондиціонер зламався, полагодити нікому…

      – Так, а загалом, яка небіжчикам різниця? – погодився поважний гість. – День-два перекантуватися – і в дальній путь… Хлопці, заходьте, ось вам по сотні одразу і по дві дам потім – виносьте обережно, кладіть у машину. Труна дома, там тата обмиємо й одягнемо. Дякую вам і головному лікарю ще раз, до побачення!