безглузде повідомлення від «Київстар» із попередженням знімати з мого рахунку по двадцять п’ять гривень за хвилину розмови з Батьківщиною. Еля сказала, що вже за секунду буде в аеропорту. Я знову всілася на валізу…
– Ррруденька, кого чекаємо, про що мріємо? – пролунав уже знайомий голос за моєю спиною. Це його «р» мені чомусь сподобалося…
– Нікого і ні про що, – буркнула я, але не злостиво.
– А ти танцюєш чи співаєш? – запитав «інтересний чоловік», біля якого стояв «симпатичний тип».
– Ні те, ні інше.
– Даремно… А навіщо тобі така величезна валіза? – поцікавився той-таки голос.
– Там тенісні ракетки. – Я знову набирала Елю.
– То ти тенісна Руденька! А я все думаю, що мені Сафін одно розповідає про якусь Руденьку… – Поки він це говорив, у моїй слухавці вже лунав голос Елі, яка, як вона сказала, чекає мене біля якогось виходу чи входу…
– Елічко, напроти мене величезний лайт Forbes’а… ти бачиш його? Я прошу тебе… поквапся… – серйозно сказала я.
– Юлько, я бачу Forbes… я біля нього… – розгублено відповіла моя подружка.
Я роззирнулася навкруги… і все зрозуміла:
– Елічко… тут два Forbes’и… так от, я біля другого… метрів за чотириста… і в мене тридцятикілограмова валіза, тому краще ти до мене… і на таксі.
І в цю мить до мене на допомогу приспіли мої «нові друзі»:
– Ррруденька, ми тебе підвеземо, куди скажеш, – запропонував «інтересний чоловік».
– Мене зустрічають, – сухо відповіла я.
– Ррруденька, а що ти забула в Ризі? – Мені подобалось оте його «р», і він чомусь щодалі менше діяв мені на нерви.
– Я прилетіла на «Хвилю».
– А нащо тобі ракетки? – він не вгамовувався.
– Мені сказали, що буде турнір «зірки плюс професіонали», і я хочу пограти… до речі, ваш Сафін теж має брати участь. – Мені хотілося йому помститися за його «гумор».
– Марат? Буде в Юрмалі? Ти точно знаєш? – Він цікавився цілком серйозно.
– Не знаю. Мені однаково. – Я роззиралася навсібіч, видивляючись Елю або таксі.
– Ррруденька… я познайомлю тебе з Сафіном.
«Ідіот», – подумала я і ще раз набрала Елю, яка сказала, що буде «вже за секунду». Мій терпець от-от мав урватися.
– Ррруденька, а де ти житимеш?
– У якомусь готелі. Ви бували раніше в Ризі та Юрмалі? – Я вирішила атакувати.
– Так… звичайно, – у його голосі почулося здивування.
– Де краще жити? У Ризі чи Юрмалі? – я не замовкала, затягуючи час.
– У Ризі добре жити, в Юрмалі – тусити. – З інтонації його голосу було зрозуміло, що він не понтується. – І ти від нас не відкараскаєшся у такий спосіб. Ми почекаємо, поки тебе заберуть.
– До речі, я теж у Ризі вперше, – раптом гордо видав «симпатичний тип», який до цього говорив по телефону.
Я не зрозуміла, чого це він раптом вихватився, і нарешті побачила Елю… Мовчки обернувшись, я підхопила валізу і поспішила