свого меча. – Ви зможете вразити демонів чорних зерен.
Шаман, гордий чоловік, засмутився, що всі його знання та вміння ніяк не можуть допомогти. Але все ж таки він наважився сказати те, що бачив у видінні попелища.
– Мені було видіння. За твоєю спиною бракує одного воїна. Я не знаю твоєї битви, а без нього ти не переможеш.
– Зрозуміла тебе. Дякую, – Оксана підняла очі й поглянула крилонарду в очі. – Тим паче, треба до храму. Будь напоготові, може, на нас чекають, – її подразнені очі випромінювали жаль і біль. Пересохлі губи побіліли. Вона швидко втрачала сили, але через кілька хвилин світи закружляли, і в каламуті простору ці двоє перемістилися до руїн прихованого храму на Тиврі.
Ніч стискала час. Тепер тут панувало сум’яття. Страховиська з’явилися з тіні, й Дамон швидко побіг до місця, де колись були стовпи. Він доніс свою повелительку до глухої гірської стіни й поставив ще слабку на землю. Доки Оксана промовляла заклинання, крилонард зірвав плащ і кинув на каміння. Обернувся й атакував нечисть, яка отупіло хотіла жерти ворога.
Вісім людиноподібних чудовиськ зі страшними пазурами та шпичастими хвостами оточили Дамона. Але кращого захисника годі було й знайти. Швидкий і безстрашний, майстер мечів передбачав кожен рух ворогів і разив їх завиграшки. Його сила, благословенна предками, не знала поразки.
Доки йшов бій, Оксана промовила закляття і щезла у проході. На тому кінці, в тиші, спокої та пахощах кадінь, вийшла поранена дівчина. Хранитель перелякався, але швидко опанував себе та схилив голову.
– Швидко наручі! – наказала повелителька. Охоронець підскочив до Оксани й, підтримуючи, підвів її до золотих нарукавників, адже тільки вона могла їх узяти. Дівчина одягла їх і стала між колон. Вмить з’явилися ланцюги, свідчення покори, дівчина підняла обличчя й закричала: – Сонус Атрокс Мор!
Нізвідки увірвалися до храму блискавиці, й небачена сила влилася в рану на плечі. Повелителька кричала, ніби боролася з чимось усередині себе, й врешті впала на коліна. Храм трусило, сипався тиньк. Збіглися крилонарди, щоб побачити на власні очі войовницю в усій могутності й славі.
Не промовивши ні слова, вона струсила ланцюги і знову щезла у проході. На Тиврі Оксана вдарила блискавицями чудовиськ і перетворила їх на попіл.
Бій закінчився так раптово, що Дамон був трохи розчарований, що не вдалося вихлюпнути всю свою злість.
– Тут залишатися не будемо. Підемо в місце, де можна перепочити, – сказала Оксана. Крилонард обережно відступав назад спиною до чарівниці. За ці кілька днів він зустрів багато таких істот, що найсміливіша уява не могла їх намалювати. І хтозна які ще чатують, може, набагато сильніші, й тому він остерігався повертатися спиною. Оксана взяла плащ свого воїна, торкнулася плеча, і світи знов закрутилися в хаосі переміщення.
Дмухнув солоний вітерець океанського бризу. Оксана й Дамон ступили на довгу білу смугу узбережжя.
– Ось ми й удома. Тут зможемо відпочити, – вона посміхалася райдужним переливам на поверхні океану. –