Вас якісь запитання, пане Костянтине. Ви ж не сподіваєтесь вивідати у мене комерційну таємницю. – Олександр Олександрович усміхнувся. – Але, насправді, ніякої страшної таємниці нема. Я мав певні накопичення, так як до створення «Замку» займався бізнесом, ну і друзі допомогли. Але, насправді, для створення такого роду бізнесу не потрібні великі капіталовкладення.
– А… Ваш минулий бізнес теж був пов’язаний з інформаційними технологіями?
– Та ні – усміхнувся директор – Здебільшого торгівля, схема «купив-продав». Не можна було сказати, що кожна з моїх фірм була успішна. Але більшість так. Нажаль, і ті в свій час вимушений був закрити.
– Чому?
– А чому у нас компанії закриваються? – він гірко усміхнувся, а потім продовжив – та для старту «Замку К» мені вистачило.
– А чому Ви вирішили перейти на новітні технології?
– Ну… з’явилась одна людина, що запропонувала цікаву ідею, я зібрав перевірену команду, і погнали. Потім ще один проект, ще… За перший рік ми тричі відбили вкладені кошти….
– Ого! – Костя розуміючи кивнув головою. – Ну а, виходячи про Ваш попередній досвід із проблемами в бізнесі… я знаю, що зараз часто податкова наїжджає на ІТ-компанії без «криші»… У Вас як з цим?
– З податковою, чи «кришею»? – директор лукаво подивився на Костю.
– Ну… – потягнув Костя – не знаю.
– Розумієте – Олександр Олександрович склав руки на грудях – «Замок К» так раптово набрав обертів і наразі став настільки відомою компанією, і не тільки у нашій країні, щоб будь-який наїзд може створити набагато більше проблем для того, хто наїжджає. Так що «криша» – це наша популярність і успішність….
– Зрозуміло… А ось Остріг… – зайшов Костя з іншого боку. – До речі, цікавий виш. Подобається мені. Був у них, коли писав для «Науковця» репортаж, симпатизую їм…
– Ви писали для «Науковця»? – зацікавився Олександр Олександрович.
– Так, але дуже давно, на початку кар’єри…
– Чому ж так?
– Ну довго розповідати. Але якщо коротко – до хліба потрібні мастильні матеріали та ікра… Так ось, щодо Академії – як ви вийшли на студентів?
– Ну річ у тім, що у «Замку» з ними спільний проект – ціла наукова програма.
– Якийсь грант?
– Ну можна й так сказати, ми і є грант. До речі ми там і викладаємо.
– Ми?
– Ну я … і Федір Петрович.
– Федір Петрович? Але ж він лікар. Там же нема лікарського факультету.
– Ну то й що, хіба лікарі можуть вчити лише майбутніх лікарів?
– Ну…зрозуміло.
– До речі туди іноді заглядає і місцевий священик.
– А він… – Костя запитально подивився на директора, а потім кивнув – ну точно, згадав, у Острозі же й церква є. Спільна для всіх конфесій. Там ще ікона цікава…
– Так, там декілька цікавих ікон. Я так розумію Ви не про Ісуса та матір божу у вишиванках, а про…
– Ісуса зі святим Стефаном[4].
– Так містична історія у цієї ікони.
– Бачу,