ж саме питання я ставлю і незнайомці навпроти.
– Цікаво, хто поширює ці безглузді розповіді про чистилище? – дивується вона.
– Ви хочете сказати, що його не існує? – питаю у відповідь. – А як же місце, де на вагах вимірюють усі чесноти та недоліки людини? Місце, яке стає відправною точкою до вічного життя та вирішує куди саме ти маєш втрапити?
На її вустах легка усмішка і я розумію, що вже не перша, хто ставить їй таке питання.
Чесно кажучи, важко повірити, що переді мною на незручному стільці сиділи сотні, а то й тисячі, наляканих людей, котрі, як і я, гадки не мали що роблять у цьому тихому кабінеті.
– Душі потрапляють на Землю саме задля того, аби виправити свої минулі помилки і зробити з них вірні висновки – саме вона і є своєрідним чистилищем. Ви ніколи не цікавилися філософією перевтілення? Вона має дуже багато послідовників і я можу вам сказати, що не даремно. Саме це вчення було подароване людям і мало б відкрити їм очі на те, як варто жити, аби віднайти одвічний спокій. На жаль, не всі до нього дослухаються… А у нас тут тільки два варіанти.
Жінка дивиться на мене непроникним поглядом, мовби намагається зрозуміти чи уловила я сенс її слів.
– Що буде зі мною? – стурбовано питаю я.
Усвідомлюю, що ніколи достатньо не розмірковувала над тим, що буде після моєї смерті. Так, я багато про неї читала, до дір затерла стару, мамину Біблію та завжди намагалася жити по честі.
Та чи думала я, що покину цей світ так скоро?
– Розумієте, у вас лишився певний борг у цьому житті і вам варто його відпрацювати, – таємничим голосом говорить незнайомка, хоч і намагається виглядати байдужою.
Я притихаю, зливаючись у єдиному подусі із стиснутим повітрям, що оточує нас.
– Вам варто знайти свого вбивцю, – виносить вердикт співрозмовниця, мов суддя, що зачитує свій вирок.
– Але ж ви самі сказали, що у мене трапився серцевий напад. – розгублено простягаю я.
– Так, але не з природних причин, – пояснює жінка. – Ви б могли прожити довге життя, якби… А утім, ви маєте самі все зрозуміти. Я не можу більше вам нічого сказати.
Вона кладе доглянуті руки на стіл і чекає, допоки я знову віднайду дар мови.
– І що ж я маю знайти? – питаю я. – Чи кого? У моєму оточенні були тільки люблячі люди – кому б знадобилося мене вбивати?…
Ці питання так і залишаються у підвішеному стані, допоки я не підхоплюю їх та не повертаю назад до комірчини думок – адже тепер знаю, що сама маю їх відгадати.
– Ходімо, я проведу вас, – каже білявка і встає з-за столу.
Вона пересувається доволі швидко, тому я ледь поспіваю за нею.
– Хто ви? – звертаюсь я до неї, коли ми підходимо до глухої стіни.
– Працівник, що сумлінно виконує свою роботу, – говорить вона і бере мене за руку.
За якусь мить ми опиняємось у звичайній квартирі – невеличкій, але доволі затишній студіо з начиненою кухнею та просторим коридором.
– Тут ви мешкатимете, допоки буде потрібно, – каже вона і вже, здається, збирається