абсолютно марною.
– Багато століть тому на цьому майдані чоловіка засудили на смерть, – так говорив грек. – На вулиці, яка завертає праворуч і якою він ішов до місця страти, йому зустрівся гурт жінок. Коли він побачив, що вони плачуть, то сказав: «Не оплакуйте мене, оплакуйте Єрусалим». Він провістив те, що відбувається тепер. Починаючи від завтрашнього дня те, що було гармонією, перетвориться на безлад. Замість радощів і веселості прийде скорбота. Те, що було миром, відступить перед війною, яка сягне в таке далеке майбутнє, що не буде підстав навіть мріяти про її швидкий кінець.
Ніхто не сказав нічого, бо ніхто з нас точно не знав, що саме тут відбувається. Може, доведеться нам послухати ще одну проповідь про нападників, які називають себе «хрестоносцями»?
Копта трохи повтішався збентеженням, яке опанувало нас. І після досить тривалої мовчанки вирішив дати пояснення:
– Вони можуть зруйнувати місто, але не можуть покінчити з усім тим, чого воно нас навчило. Тому треба, щоб це знання уникло тієї самої долі, яка спостигне наші мури, будинки й вулиці. Але що ми називаємо знанням? – Позаяк ніхто йому не відповів, він провадив: – Це не абсолютна істина про життя й смерть, а те, що нам допомагає жити й давати раду викликам життя повсякденного. Це не ерудиція, якої навчають нас книги і яка слугує лише для того, щоб сприяти марним дискусіям про те, що відбулося або відбудеться, а мудрість, яка живе в серцях чоловіків і жінок доброї волі.
Копта сказав:
– Я належу до ерудитів, і, хоч я прожив усі ці роки, досліджуючи стародавні речі та події, класифікуючи об’єкти, записуючи дати й сперечаючись про політику, я не знаю точно, що вам сказати. Але в цю мить я прошу Божественну Енергію, щоб вона очистила моє серце. Ви звернетеся до мене із запитаннями, і я вам на них відповім. У Стародавній Греції саме так учителі навчалися: коли їхні учні запитували про те, про що вони ніколи раніше не думали, вони мусили відповідати.
– А що нам робити з відповідями? – запитав хтось.
– Хтось із вас нехай запише те, що я скажу. Інші нехай просто запам’ятають мої слова. Але найважливіше – щоб сьогодні вночі ви розійшлися по всіх чотирьох сторонах світу, поширюючи те, що від мене почули. У такий спосіб душа Єрусалима буде збережена. Й одного дня ми зможемо відбудувати його не тільки як місто, а як і те місце, де мудрість знову збереться докупи й де запанує мир.
– Ми всі знаємо, що нас чекає завтра, – сказав інший чоловік. – Тож чи не краще підготуватися до битви, а не базікати про мир і про те, як його зберегти?
Копта подивився на релігійних очільників, які перебували з ним поруч, а тоді обернувся до натовпу.
– Ніхто не знає, що підготувало для нас завтра, бо для кожного дня існує своє лихо й своє добро. Але ставлячи свої запитання, забудьте про військо, яке підступає до наших мурів, і про страх, що панує всередині. Наше