не збирається.
Нора точно не мала за плечима університетського диплома, проте і Майкл ніколи не йняв довіри до цих штук. Очі жінки виказували гострий розум. Вона мала вуличну кмітливість. У таких нетрях, як Ґрейді, важко дожити до старості, якщо ти дурний.
Майкл прибрав ногу зі сходинки й пішов до зграйки жінок.
– Вона працювала?
Нора пильно дивилася на нього, погляд досі був обережним.
– Ночами.
– Вона була чесна дівчина, – додала одна з жінок з-поза Нориної спини.
Нора цокнула язиком.
– Така молоденька. – У тоні, яким вона промовила наступні слова, звучала нотка виклику. – Таке життя для неї не годилося, але що ще вона могла вдіяти?
Майкл кивнув, наче розуміючи, про що йдеться.
– Постійні клієнти в неї були?
Усі жінки знову похитали головами, а Нора сказала:
– Вона додому роботи ніколи не брала.
Майкл чекав, у надії, що вони ще щось скажуть. Подумки він лічив секунди, вирішивши рахувати до двадцяти. Над будинком пролетів вертоліт, на одній із сусідніх вулиць заверещали, тручись об асфальт, шини, але ніхто не звернув на те ні найменшої уваги. У такому районі, як цей, люди нервувалися, якщо принаймні двічі на тиждень не чули пістолетних пострілів. То був природний порядок їхніх життів, і насильство (чи його загроза) було такою самою його частиною, як фаст-фуд і дешева випивка.
– Гаразд, – сказав Майкл, долічивши до двадцяти. Він витяг із кишені візитівку і простягнув її Норі. – Цим зручно підтирати зад.
Вона гидливо гмикнула і взяла картку великим і вказівним пальцями.
– У мене срака більша, ніж цей клаптик.
Майкл змовницьки підморгнув і промовив оксамитовим голосом:
– Не думай, що я не помітив, лялечко.
Стара коротко реготнула й захряснула двері в нього перед носом. Але картку сховала. Він сприйняв це як хороший знак.
Майкл повернувся до сходів і перший сходовий марш подолав, переступаючи через сходинку. В усіх будинках у Ґрейді були ліфти, проте навіть на тих, що працювали, їздити було небезпечно. Ще у свій перший рік служби патрульним Майкл отримав виклик у Домівку з приводу побутового насильства і застряг в одній такій іржавій пастці з поламаною рацією. Він провів дві години, щосили намагаючись не зробити свій внесок у навколишній нестерпний сморід сечі й блювотиння, аж поки його сержант не допетрав, що Майкл чомусь не виходить на зв’язок, і відправив людей на пошуки. Старі бувалі копи ще півгодини реготали над його тупістю і лише потім визволили з кабіни ліфта.
Ласкаво просимо в братство.
Уже на другому марші Майкл відчув якусь зміну в повітрі. Спершу в ніс ударив сморід – смажена їжа, пиво й піт, нічого екстраординарного, – у якому вчувалися незвичні, проте явні домішки запаху насильницької смерті.
Будинок відреагував на смерть звично: замість незмінного гупання репу з багатьох колонок Майкл чув лише бурмотіння за зачиненими дверима. Звук телевізорів прикрутили, шоу в перерві між періодами слугувало фоновим шумом, поки