настільки великий чоловік для українства, що зовсім не диво, коли на його так часто оглядаються українці й неукраїнці, коли зайде розмова про українську справу. Лихо тільки, що досі ніхто не зваживсь докладно розсудити об тім, що таке справді Шевченко сам по собі й у свій час, а всі, хто бравсь писати про нього, перш усього думали про себе, і кожний повертав Шевченка, як йому на той час було треба, та глядячи на те, перед ким говорилось про українського кобзаря»75.
Так хвилююче й пристрасно, з почуттям найщирішої любові та вдячності рідко кому судилося висловити свої почуття любові й відданості до Тараса Григоровича Шевченка.
Знати «правду і тільки правду»
А ось як висловлюється Я. О. Галан про природу творчості: «Щоб писати «правду і тільки правду у великому і в малому», зокрема в наукових працях, треба «мінімум власних міркувань, які можуть читача цікавити, або ні, мінімум, потрібний для того, щоб змусити самого читача міркувати. Максимум спокійного тону, без лайки, щоб читач не подумав: сердиться Юпітер, бо не має рації»76.
Адже читача, упевнені, цікавлять, в першу чергу, не роздуми й міркування з приводу життя й творчості Тараса Григоровича Шевченка, а сама сутність його поезії й діяльності, реальні факти й обставини, пов’язані з ними, їх народження, розвиток і взаємозв’язок.
Ті ж самі засади стосуються також життя й діяльності послідовників Шевченка, й передусім його найбільшого й найавторитетнішого наступника світового значення – Великого Каменяра – Івана Яковича Франка. «Вічний революціонер» глибоко розумів суть історичного процесу. «Під історією, – відзначав український геній, – розуміємо слідження внутрішнього зв’язку між фактами, т. є. таке угроповання поєдиничних і дрібніших фактів, щоб з них виходив якийсь «сенс» т. є., щоб видно було певні основні закони природи, правлячи тими фактами і викликаючи їх»77.
Ставлення простого селянства до Тараса Григоровича Шевченка – народного поета-революціонера
Народна пісня про народного поета
В одній з народних пісень цікаво подаються думки щодо визволення улюбленого народного поета:
Чом не шумиш, луже,
Зелений байраче,
Ой, чом не тікаєш,
Шевченку Тарасе?
За тобою женуться
Вороженьки злії,
Вороженьки злії —
Солдати лихії.
Хочуть вони тебе
Та в полон забрати,
У полон забрати,
Приділить в солдати!
Ой, тікав Шевченко
Битими шляхами,
А за ним солдати
З гострими штиками.
Спіймали Шевченка,
До Сибіру гонять;
А їх вон відгонять.
«Ой, не плачте люди,
Ридом не ридайте,
Та беріте зброю,
Та мене спасайте».
Ой, узяли зброю,
Солдатів побили,
Солдатів побили,