постатях ласкава сяла милість,
А в тихій мові – лагідності світ,
115 Зійшли ми вкупі на горбка похилість
В такому світлі, що змогли вочу
Оглянуть мовчазну дібров журливість.
118 Великі, до яких в думках лечу,
Вщасливили мене своїм собором,
Що й досі ще від захвату тремчу.
121 Я вздрів Електру в натовпі прозорім,
І Гектора, й Енея розрізнив,
І Цезаря в броні, з шулічим зором.
124 Каміллу і Пентесілею вздрів
По другий бік та ще царя Латина,
Який з Лавінією там сидів.
127 Вздрів Брута я й дружину Коллатіна,
Корнелью, Марцію та Юлью – всіх.
А осторонь – самого Саладіна.
130 І, перевівши зір очей своїх,
Побачив я, що вчитель всіх, хто знає,
Сидить в сім’ї філософів значних.
133 Всяк дивиться, всяк шану виявляє.
З ним обіч був Сократ, а там Платон,
І Діоген своє тут місце має.
136 Тур Демокріт, що ввів случай в закон,
Фалес, ким славилась бібліотека,
І з Емпедоклом Геракліт, Зенон.
139 Вздрів якостей досліджувача грека
Діоскоріда, – тут же був Орфей,
Ще й Туллій, Лівій, мораліст Сенека,
142 І геометр Евклід, і Птолемей,
І Гіппократ з Галеном, Авіценна,
І Аверроес, цей тлумач ідей.
145 Тяглася їх гірлянда незліченна,
Та хай про це хтось інший розповість,
Бо тема й так у мене широченна.
148 І двох співців позбавилося шість,
Бо враз мене вожай мій знаменитий
Од мирних лук, де всіх розважив гість,
151 Туди повів, де нічому світити
ПІСНЯ П’ЯТА
1 І тут зійшов до другого я кола,
За перше меншого, та від розпук
Кричали душі голосніш довкола.
4 Й страхітного Міноса вчув я гук;
Який при вході судить справедливо,
Хвостом указуючи розмір мук.
7 Кажу, коли якась душа лякливо
Розповіла про всі свої діла,
То цей знавець гріхів, тонкий на диво,
10 Їй місце визначає в царстві зла,
Хвоста скрутивши стількома витками,
В котре по черзі коло засила.
13 Тиск перед ним і днями, і ночами;
Душа тут кожна свій проходить суд:
Сказала, вчула та й пішла до ями.
16 «О ти, хто в наш занурюється бруд, —
Гукнув Мінос, коли на мене глянув,
На мить лишивши безконечний труд, —
19 Дивись, куди ввійшов і з ким ти станув,
А про широкий вхід і не гадай!»
І вождь до нього: «Чом так гучно грянув?
22 Не з власного жадання йде в ваш край:
Так хочуть там, де все зробити можуть
Чого захочуть, так що не чіпай».
25 І ось такий, що й камінь міг стривожить,
Зачувся лемент, і зневіра йме,
Чи зойки відчаю луна не множить?
28 Туди прийшов, де світло геть німе,
І знявся рик, як в буряному морі,
Коли на ньому дужий вітер дме.
31 Пекельні вихори, рвучкі та скорі,
Засуджених волочать, тягнуть, б’ють
Згори