не перенести.
121 На трунах зсунуті були всі віка,
Й зітхання чулися з-під них жаскі,
Мов із грудей розтятих чоловіка.
124 І я: «Учителю, це хто такі,
Що, змушені до скорбної постави,
Лиш зойки дикі видавать важкі?»
127 І він: «Це лжеучень усяких глави
З їх послідовниками. Тут, в огні,
Злічити їх не вистачить уяви.
130 Із схожим схоже тут в одній труні
У полум’ї, то більш, то менш похмурім».
Він шлях праворуч показав мені,
133 І ми пішли між полем мук і муром.
ПІСНЯ ДЕСЯТА
1 І от іде стежиною вузькою
Між мурами товстими й полем мук
Учитель мій, і я за ним ступою.
4 «О вишній уме, що до гірших лук
Ведеш мене, – почав я, – як владика,
Ти спрагу вдовольни із власних рук!
7 Чи можна тих, чия вина велика,
Побачити? Нехай би підвелись —
Немає ж варти, і розкриті віка».
10 І він: «…Вони закриються колись,
Як з Йосафату вернуть опочилим
Тіла, в які свого часу вдяглись.
13 Це кладовище віддане могилам
Для Епікура та його рідні,
Які вбивають душу з вмерлим тілом,
16 Але небавом при одній труні
Задовольниться й це твоє жадання
І друге, що ховаєш в таїні».
19 І я: «Мій добрий вождю, запитання
Я пильно бережу в душі своїй,
Щоб виконать твої заповідання».
22 «О ти, що йдеш по місту цім живий
Уродженцю Тоскани, будь же ґречний,
Прошу тебе, зі мною мить постій.
25 Твоя вимова – доказ безперечний,
Що ти із благородної землі,
Якій я, може, був занебезпечний».
28 Так гримнув голос у гробничій млі,
І з страхом до вождя я пригорнувся,
Немов до нені злякані малі.
31 А вождь мені: «Чого це ти вжахнувся?
Ти бачиш Фарінату, що піднявсь
По крижі в домовині й не схитнувся».
34 І пильно в нього зором я втуплявсь,
А він, чоло здіймаючи та груди,
Здавалось, Пекло згорда роздивлявсь.
37 Вожай до нього між могильні груди
Штовхнув мене, уміло ведучи,
Й сказав: «Хай мова в тебе ясна буде».
40 Коли ж наблизився я, ідучи,
На мене скоса він поглянув знизу
Та й попитав зневажливо: «Ти чий?»
43 І я, щоб догодить його капризу,
Нічого не втаївши, все повів,
І він неначе в млу вгорнувся сизу.
46 А далі вимовив: «Твоїх дідів
Вважав я з партією ворогами
І двічі на вигнання засудив».
49 «Та привела до рідної їх брами, —
Я відказав, – і перша, й друга путь, —
Цього ж зробить не вміли ваші з вами».
52 І тут, в труні, приховуючи лють,
Звелась ще друга голова по шию —
Навколішки підвівся дух, мабуть.
55 Дух озирнувсь, плекавши, певно, мрію
Побачить поруч мене ще когось,
Але, даремну втративши надію,
58 В сльозах сказав: «Коли уму вдалось
Тебе звести у цю сліпу в’язницю,
Де