потрапив у халепу. Йому потрібна допомога. Беріть із собою молодших братів, сестер і приходьте о другій годині ночі в ботанічний сад. Прихопіть відерця й лопатки. Збираємося біля будиночка професора. Все дуже серйозно. Чекаю. Дудка».
Рівно о другій у призначеному місці зібралася величезна юрба дітей і підлітків. Ді-джей крутився серед них, жваво щось пояснюючи. Незабаром на ґанку з’явився Чудлик. Побачивши його, діти захоплено замахали руками і загуділи…
– Тихіше, тихіше, друзі мої! – вгамував їх професор. – Дотримуйте тиші, бо неподалік чергують міліціянти, які можуть поцікавитися, чому дітвора так пізно не спить. А зараз дозвольте всім пояснити, навіщо ми з Дудкою викликали вас сюди. Нам потрібна допомога. Внизу, он за тими деревами, знаходиться печера, де спить волошкова квітозавриха. Наше завдання полягає в тому, щоб якнайшвидше вирити тунель від будиночка до печери і розбудити її за допомогою сеансу музичної терапії, який проведе наш хвацький Дудка. Тоді є шанс, що Мама-Клумба прокинеться в доброму гуморі, встане з правої ноги і не захворіє.
У цьому місці промови з неба впало декілька важких крапель.
– Дощ! – стурбовано сказав Дудка. – Він може нам зашкодити.
Всі підвели голови до неба, яке почала затягувати чорна грозова хмара. Якщо почнеться злива, діти змокнуть і можуть застудитися. Ситуація ставала загрозливою. І тоді Чудлик вдався до справжнього чаклунства, яке застосовував дуже рідко, бо передусім вірив у науку.
– Травнева ноче, – гукнув він, здійнявши руки до неба, – будь прихильною до нас! Ти, можливо, сердишся, адже діти вночі повинні спати, та дуже прошу, не обливай нас дощем. Почекай трохи, поки ми завершимо роботу.
– Хто це зі мною розмовляє? – запитала травнева ніч у південного вітру.
– Це професор Чудлик, – озвався вітер шелестом дерев. – Він за своє життя не вбив жодної тварини, не поламав жодної гілки і не скривдив жодної людини.
– Раз так, то я допоможу йому. Гей, подруго, – звернулася ніч до грозової хмари, – відступи-но вбік, не поспішай розпускати свої мокрі коси.
І сталося диво. Хмара відступила і на небі знову засяяли зірки.
– Дякуємо тобі, ноче! – неголосно гукнув професор, а діти вдячно помахали їй руками.
– Добре, добре… – пробурмотіла травнева ніч далеким громом, – чого вже там… Природа завжди допомагає добрим людям.
– Нумо, друзі мої, увага! – професор знову промовляв до дітей, розгорнувши перед ними величезний плакат. – Ось план підкопу. Копати почнемо від мого будиночка, землю будемо виносити й утрамбовувати на клумбах, підготовлених для розсади чорнобривців. Пропоную працювати за схемою – набрав відерце землі й одразу ж поступися місцем товаришу. Згодні?
– Так! – дружно закивали головами діти.
– Тоді до роботи!
Глава 8
Наукова дискусія
Тієї ночі в Академії казкових наук також не спали. У великому кабінеті за довгим