землевласників Великого князівства Литовського.
Герой роману був одним з найосвіченіших людей свого часу. Романтик, мрійник, філософ, мислитель з вигостреним, гнучким розумом, дивовижною твердістю духу – ось як можна його охарактеризувати. Юрій Немирич був наділений рідкісною, як на ті часи, незалежністю суджень та воістину бунтарським характером. Додайте до цього авантюрну жилку, успадковану від предків, та виховану з дитинства звичку до холодного політичного розрахунку – і дістанете бодай приблизне уявлення про те, наскільки благодатний матеріал для майстрів красного слова являє ця історична постать. Недарма ще за життя про Немирича складалися легенди…
Утім, його роль у розвитку тогочасної України, у бурхливих процесах середини XVII століття так і не була оцінена належним чином. Ми й досі слабко уявляємо, що саме рухало вчинками цієї талановитої освіченої людини: біль за долю країни?.. політичні амбіції?.. проста жага влади?.. Як розцінити перехід Немирича від социніянства (аріянства) до православ’я: людина повернулася до віри предків – чи це був політично виважений крок інтригана, загалом байдужого до питань віри? А ідея створення Великого князівства Руського!.. Що це: прагнення збудувати нову незалежну українську державу чи черговий кар’єрний хід?
Однозначних відповідей на ці запитання, мабуть, не знайде ніхто й ніколи. Втім, впевнено можна констатувати, що за масштабністю задумів і вчинків Юрій Немирич безумовно належить до плеяди найбільш видатних особистостей української історії XVII століття, нині незаслужено позабутих.
Він був народжений для того, щоб створювати нове, небачене досі – типова людина епохи українського Відродження. Схильність до науки поєднувалася в ньому з жагою пригод, релігійні шукання – з політичними амбіціями, аристократизм – з пристрастю до демократії. Немирич міг провести життя в розкоші та спокої, натомість на нього чекали різноманітні небезпечні випробування, яскраві враження, радощі й розчарування, великі досягнення й катастрофічні втрати, конфлікти з можновладцями та нерозуміння спільників, участь у кривавих битвах і виснажливих дипломатичних перемовинах.
Наш роман написаний насамперед для молодого покоління українців, людей творчих і допитливих. Знаємо, що вони вже не бажають засвоювати історію власного народу, переспівану чужинськими ідеологами. Молодь хоче відчувати минувшину, немовби живу реальність. У своїх творах ми намагаємося не просто наголосити на найважливіших моментах життя певних історичних персонажів, але художніми засобами анімувати їх, дати уявлення про характер і мотивацію вчинків. Так виникає своєрідний канал між сивою давниною й сучасністю, по якому лине жива вода слова – субстанції всюдисущої, універсальної, хоча й незримої…
У художньому творі історична достовірність єднається з натхненним польотом фантазії, що властиво белетристиці. Тим не менш, ми не відходимо від реальних фактів, які тільки можна відшукати в історичних документах описуваної епохи. А вже грунтуючись на останніх, намагаємося відтворити складний духовний світ наших героїв, логічно обґрунтувати кожен їхній вчинок, не приховуючи як чеснот, так і вад та слабкостей. Отак і виникають літературні портрети тих, хто, з нашої скромної точки зору, гідний назавжди залишитися в пам’яті нащадків.
Частина І
Княжич і царевич
Глава 1
Немиричі
У це пекельно-пекуче літо 1576 року від Різдва Христового князь Андрій Немирич вирішив одружитися.
Що ж, як то кажуть, люби, Боже, правду – наречений з нього неабиякий: і шляхетний, і заможний, і освічений, і ззовні прекрасний, і вдягається зі смаком! До того ж обожнює розкіш, а також гарну музику. Так ще й на поезії знається. І нарешті, прекрасно володіє зброєю. Будь-який польський шляхтич… та де там – навіть кожен із князів литовських роду Гедиминовичів з радістю віддав би свою дочку за славетного князя Андрія Немирича, воєводу київського.
Але річ у тім, що хоробрий воєвода вже покохав усім серцем самотню перекірливу хуторянку Оксану. Дівчина була розумною і старанною, а також славилася природною красою: широкі стегна, великі груди, густе довге волосся, біла шкіра… Гордовита й норовлива, вона самотньо жила на своєму хуторі та ще й утримувала велике господарство.
Як не дивно, на сватання шляхетного литовського князя Оксана відповіла категоричною відмовою. Однак воєвода не здавався: писав коханій вірші, надсилав розкішні подарунки… Втім, Оксана лишалася непохитною, а одного чудового дня несподівано взяла та й обвінчалася з бойовим товаришем князя Андрія – козаком Стефаном.
Запальний і гарячий, князь Немирич спочатку поривався вбити зрадника, однак вчасно згадав, як в одній з дуже небезпечних військових вилазок саме Стефан прикрив собою його – Андрія – від татарської стріли. Ледве приборкав князь свою норовливу вдачу, після чого вчинив найменше з того, що мав вчинити в подібній ситуації: вислухав свого колишнього товариша…
…Виявляється, колись дуже давно була панна Оксана татарською полонянкою! Разом з іншими бранцями гнали її через