Грицева шкільна наука. Іван Франко

ГРИЦЕВА ШКІЛЬНА НАУКА

      Був Гриць премудрий родом з Коломиї,

      Вчився барз добре на фiлософiї.

Стара спiванка

      I

      Гуси зовсiм нiчого не знали про се. Ще того самого поранку, коли батько мав гадку вiдвести Гриця до школи, не знали гуси про сей намiр. Тим менше знав про нього сам Гриць. Вiн, як звичайно, встав рано, поснiдав, поплакав трохи, почухався, взяв прут i, пiдскакуючи, погнав гуси з обори на пасовисько. Старий бiлий гусак, як звичайно, наставив до нього свою невеличку голову з червоними очима i червоним широким дзьобом, засичав рiзко, а вiдтак, таракаючи про щось нецiкаве з гусками, пiшов передом. Стара грива[1] гуска, як звичайно, не хотiла йти в рядi, але попленталася поза мiстком i зайшла в ровок, за що Гриць швякнув її прутом i назвав «лупярем», — так вiн мав звичай називати все, що не пiддавалося його високiй властi на пасовиську. Очевидна рiч затим, що анi бiлий гусак, анi грива гуска, анi взагалi нiхто з цiлої череди — як їх було двадцятеро й пятеро — так анi одно не знало про близьке перенесення їх володаря та воєводи на iнше, далеко не так почесне становище.

      Тож коли нагло i несподiвано надiйшла нова вiсть, себто коли сам батько, йдучи з поля, закликав Гриця додому i там вiддав його в руки матерi, щоб його вмила, вичесала i вбрала, як бог приказав, i коли потiм батько взяв його з собою i, не кажучи нi слова, попровадив трепечучого вниз вигоном, i коли гуси побачили свойого недавнього поводатора зовсiм у змiненiм видi, у нових чобiтках, у новiм повстянiм капелюшку i червоним ременем пiдперезаного, пiднявся мiж ними наглий i дуже голосний окрик зачудування. Бiлий гусак пiдбiг близько до Гриця з витягненою головою, немов хотiв йому добре придивитися; грива гуска також простягнула голову i довгий час не могла й слова вимовити з наглого зворушення, аж вкiнцi швидко вицокотiла: де-де-де-де?

      — Дулна гуска — вiдмовив гордо Гриць i вiдвернувся, немов хотiв сказати: Еге, чекай лише, не в такi я тепер пани вскочив, щоб iще став вiдповiдати тобi на твоє гусяче питанням. А втiм, може, й тому не вiдповiв, що сам не знав.

      Пiшли горi селом. Батько нiчого, i Гриць нiчого. Аж прийшли перед просторий старий будинок пiд соломою, з комином наверху. До того будинку йшло багато хлопцiв таких як Гриць або й бiльших. Поза будинком по городi ходив пан у камiзельцi.

      — Грицю! — сказав батько.

      — Га! — сказав Гриць.

      — Видиш оту хату?

      — Видзу.

      — Памятай собi, се школа.

      — Ба, — сказав Гриць.

      — Сюди будеш ходити вчитися.

      — Ба, — сказав Гриць.

      — Справуйся добре, не пустуй, пана професора[2] слухай. Я йду, аби тебе записав.

      — Ба, — сказав Гриць, майже нiчого не тямлячи, що говорив батько.

      — А ти йди а отсими хлопчиками. Вiзьмiть його хлопчики, з собою!

      — Ходи! — сказали хлопчики i взяли Гриця з собою, а тим часом батько пiшов у огород поговорити з професором.

      II

      Увiйшли до сiней, у яких було зовсiм темно i страшно воняло торiшньою гнилою капустою.

      — Видиш, там? — сказав до Гриця один хлопчик, показуючи в темний кут.

      — Видзу, — сказав, тремтячи, Гриць, хоч зовсiм нiчого не видiв.