що котилось буйними хвилями лукiв та лiсу, як тiльки небо спустилось i нiжно торкнулось обличчя, немов пушинка, як тiльки в груди ввiллявсь золотий напiй повiтря, його сповила солодка втома, як у людини, що встала з смертельного ложа, i впало десь у безодню все, чим досi жив: спека роботи, вогонь небезпеки, чад кровi i боротьби… Так наче вiн тiльки вчора родився, в один день з молодою природою. I не мав сили, не хтiв спинитись над тим, що з ним робилось, струшував з себе всi думки й сумнiви, як гуси з крил воду, перепливши нарештi рiчку.
Брiв серед жита i дивився новими очима… нi, не новими, а тими, – що довго спали пiд вагою безвладних повiкiв, – дививсь, як скипало молоде жито синiм шумовинням колосся, як било хвилями у чорний лiс. А лiс кудись йшов. Йшли кудись сосни, ряди високих пнiв. На вершечках, жовтих, як ананаси, лежали чорнi корони, мов волохатi папахи. Здалека йшли, переходили рiчки, фiолетовi дороги, глибокi багна – й замазали ноги, бо до половини пнi були сiрi, як засохле болото. Йшли i щезали у сизiй млi.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.