тини пiдпирати, коло хвiртки стояти? (Тягне Катрю за рукав у садок).
Катря (озираючись). Як тут славно! Квiтки якi хорошi, дух такий…
Пашка. Хiба ти нiколи не була?
Катря. Нi, вперше. А то куди отi широкi стежечки?
Пашка. До горниць, до ставка. Хочеш — я тебе кругом обведу?
Катря. Нi, нi, не хочу. На мене й без того якийсь ляк напав… неначе порвалося що, як переступила порога: так серце щось здавило, мов руками, аж защемiло всерединi… Ходiм звiдси мерщi, бо мене чогось i сум, i страх огорта… краще другим разом.
Пашка. Вигадай ще!
Вихід XI
Михайло, Катря i Пашка.
Михайло (виходить з рушницею на гонок). Тiбора!! Тiбора!! Iсi! I де вона забiгла? Зiпсують чисто собаку! (Зуздрiвши дiвчат). А!! Здоровенькi! (Пiдходить, подає руки). Спасибi, що прийшли.
Пашка. Та насилу затягла; так боїться вас, що й глянути не хоче.
Катря. Ви не слухайте її, то вона жартує.
Пашка. Далебi! А хочеш, розкажу зараз, що ти тут казала i про кого?
Катря (сiпа Пашку). Що ти? Борони боже! (До Михайла). Ви не слухайте її… вона такого…
Михайло. Та чи я ж повiрю? Хiба я не знаю Пашкиних пустот!
Катря. Не вiрте, будь ласка…
Пашка. Нi, нi! Не бiйся! То ми сюди на гулянках зайшли з вами чи з Павлом Платоновичем порадитись: у неї матiр слабує.
Михайло. О? Давно? Що ж такого?
Катря. Та вони слабують давно, ще з того часу, як батька деревом прибито. То все якось перше ходили, а це, не знаю й чого, гiрше сталося: сказать би, натрудились, — так я вже ж i до хазяйства нiкуди не допускаю. Так боюся за маму, одведи мати божа! Нас двойко тiльки й на свiтi: ото вся моя й родина!
Михайло. Не тривожся, голубко; я з Павлом навiдаюсь. Де ваша хата?
Катря. На Горбанiвцi; зараз за цвинтарем, коло тополi.
Пашка. Та от ми пiдемо з Катрею до Росi нарвати квiток та зiлля; то, назад вертаючись, i вас проведемо.
Михайло. Або краще — я Павловi скажу та сам до вас на Рось вийду, а звiдти укупi й пiдемо.
Катря. Спасибi вам. Коли б помогли мамi!
Михайло. Не бiйся, серце: Павло добрий лiкар. Нiчого не пожалiєм, вирятуємо.
Пашка. А я не казала? (До Михайла). А на вулицю сьогоднi вийдете?
Михайло. А ви будете обидвi?
Пашка. Авжеж!
Катря (до Пашки). А мати як?
Пашка. Ет! Будемо, будемо! Ви ж, дивiться, й гармонiю принесiть.
Михайло. Гаразд. Приходь же й ти, Катре; ми до матерi оце зайдемо, дамо лiкарства, — то чого ж?
Пашка. Нема чого й говорити: мати ж не така слаба, щоб не здужала й встати. А тобi треба i розважити себе, провiтритись.
Катря. То й прийду уже.
Пашка. Ну, ходiм же до Росi. Ми там коло млина будемо.
Михайло. Добре, добре.
Катря. Прощавайте, спасибi вам.
Пашка (за хвiрткою). Так прийдете?
Тихо пiшли.
Михайло. Я зараз! (Любує здалеку на Катрю).
Вихід ХII
Михайло сам.
Михайло.