можу стати ритором в тій школі, а згодом в академії де-небудь.
Або поїду в Рим. Там дуже добре ведеться вихованцям Мецената, бо рід його там досі має силу, як повелось від Августа часів.
Та поки що, то я й тепер, ще учнем, вступити можу в хор панегіристів самого Мецената.
А н т е й (схоплюється обурений).
Ти? Ти вступиш у хор панегіристів? В тую зграю запроданців, злочинців проти хисту?
О, краще б ти навіки занімів, позбувся рук, оглух, ніж так упасти!
І се був мій найкращий ученик!…
Пауза.
Х і л о н.
Учителю, прийми ж мою подяку…
(Подає Антеєві гроші, добувши з калитки).
А н т е й (відштовхує його руку).
Геть! Я тебе нічого не навчив!
Іди з очей!
Хілон, похнюпившись, виходить.
Г е р м і о н а.
Даремне ти, Антею, не взяв від нього грошей. В нього батько сто раз від нас багатший. Сяк чи так, а се ж твоя заслуженина.
А н т е й.
Мамо! нічого я не заслужив, крім ганьби!
Г е р м і о н а.
Немає за що ганити тебе, хіба за те, що ти свій заробіток пускаєш так на вітер. Справді, сину, ми зійдемо на пролетарський хліб.
Чи буде ж добре, як твоя родина просити піде пайки дармової до тих римлян, що ти так ненавидиш?
А н т е й.
Ще маєм хліба власного доволі.
Не прогнівляй богів.
Г е р м і о н а.
На все їх воля…
Запевне, так хотілось Афродіті, щоб я замість багатої невістки дочку рабині-танцівниці мала прийняти в дім…
А н т е й.
Ще не кінець докорам?
Г е р м і о н а.
Се не докори, сину, тільки правда.
Чи ти ж не дав на викуп за Нерісу всю спадщину по батьку й добру пайку свого зарібку?
А н т е й.
Вже ж не Афродіту винуй у тому. Всі боги Еллади мені веліли викупить з неволі малу дитину еллінського роду.
Адже могла б дістатися у рабство твоя дочка, моя сестра…
Г е р м і о н а.
Ох, сину, до того мало що й тепер бракує!
На викуп за Нерісу ми стяглися, але на посаг нашій Евфрозіні навряд чи стягнемось. А чим же доля старої дівки краща, ніж рабині?
А н т е й.
Сестра моя й без посагу цінніша від всіх багацьких дочок.
Г е р м і о н а.
Хто ж те знає?
Вона ж у нас не ходить, як римлянка, по всіх усюдах. Завжди в гінекеї та все в роботі. А хоч би й пішла куди на свято, то в її уборах ніхто і не подивиться на неї.
На дверях від гінекея стає Евфрозіна, але Герміона того не завважає і править далі.
Неріса все причепуриться якось, а Евфрозіні то немає й стрічки.
Е в ф р о з і н а (молода, але вже не юна, убрана по-буденному, видно, тільки що від роботи. Нахиляється і обіймає матір).
Матусенько! Навіщо ті стрічки?
Як є краса, то нащо їй покраси?
А як нема, то стрічка не поможе!
(Сміючись, цілує матір і випростується).
Як, мамочко, заправить голуб’ята?
Я вже зварила їх.
Г е р м і о н а (встає).
Не руш, не руш, я їх сама заправлю – ти не вмієш!
(Поспішно йде в хату.)
Е в ф р о з і н а (підходить